shkolaw.in.ua 1

ДИСЦИПЛІНА „ЕКОЛОГІЯ”


Ф-т систем та засобів масової комунікації; 4 курс; гр. ЗМ-06-1; ЗФ-06-1.
ТЕМА: „ЛЮДИНА ЯК КОМПОНЕНТ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА”

Людина з'явилася на Землі в результаті природного процесу еволюції, як природний елемент біосфери, зайнявши в ній певну екологічну нішу. Протягом всієї своєї історії людина прагнула підкорити природу, розширюючи свою екологічну нішу, пристосовуючи до себе навколишнє середовище. Але в процесі розвитку цивілізації, у міру того як вона навчилася використовувати багатства Землі, безупинно зростала і її залежність від природних ресурсів.

У силу своєї біологічної природи людина як організм живе й розвивається в результаті безперервного обміну речовиною й енергією із середовищем свого перебування. Людина впливає на природу не тільки своїми процесами обміну речовин, але й трудовою діяльністю.

На перших етапах розвитку людини обмін речовиною й енергією мав простий характер безпосереднього споживання людиною створених природними процесами речовин (води, повітря, рослинної й тваринної їжі). В процесі розвитку між людиною й природою виник новий компонент - інструмент або знаряддя добування їжі й одягу. Палеолітична людина (кам'яного віку - 2,4 млн. років) перебувала в стані «гомеостазу» (рівноваги) з навколишнім середовищем. Ці люди впливали на видовий склад і чисельність тварин, але обмеженість технічних засобів і навичок полювання не дозволяла їм спустошувати природу. Але в боротьбі за печери був знищений печерний ведмідь, а зміна рослинності поблизу поселень - випалювання, витоптування, збір їстівних видів, призвела до виникнення антропогенного ландшафту поблизу місць перебування первісних людей. Думають, що збільшенню площі саван сприяло випалювання тропічних лісів первісною людиною.

Подальший історичний розвиток людини призвів до появи ще одного нового компонента, як проміжної ланки між нею і природою - виробництва. Спочатку це було виробництво їжі, а потім і виробництво інших предметів, необхідних для життя людини. Виробництво у свою чергу призвело до громадської організації, тобто до появи людського суспільства.


До середини 20 ст. глобальний тиск був незначним і локальним. Пізніше відзначається різкий стрибок у розвитку науки й техніки. Це період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, стадія широкої хімізації, виробництва пластику.

Зв'язки між людиною й навколишнім середовищем можуть бути безпосередніми (прямими) і опосередкованими через інші компоненти.

Прямий вплив людини на середовище - вирубка лісів у басейні ріки приводить до всихання річкових притоків і зниженню рівня ґрунтових вод, до зменшення вологості ґрунту, зниженню рівня води в річці, куди впадають притоки й в озері, куди впадає ріка. Будівництво греблі на річці й іригаційної системи з метою збільшення водності ріки й нормального режиму зволоження на полях. Підпір води греблею призводить до підтоплення місцевості, заболочування, а іригація - до засолення. Для боротьби із засоленням використовуються промивання, які вимагають більших витрат води, що приводить до більших змивів органіки й добрив, які активізують процеси евтрофікації.

Опосередкована зміна навколишнього середовища – у вигляді ланцюга реакцій, кожна з яких тягне за собою зміну інших явищ (у ході господарських заходів) називається опосередкованим впливом на природу. Приклад: зникнення комахи-запильника приводить до неможливості запилення рослини і її плодоносіння, до зникнення цього виду, і зникнення тварин, пов'язаних із цією рослиною за харчовим ланцюгом.

Сума прямих і опосередкованих впливів людства на навколишне середовище називається антропогенним впливом.
ТЕМА: „РЕАКЦІЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ВПЛИВИ ЛЮДИНИ”

Навколишнє середовище у своєму природному стані є екологічно збалансованою системою. Часто цей її стан називають нормальним або фоновим.

Екологічно збалансований стан навколишнього середовища – це такий стан, при якому окремі групи організмів, включаючи й людини, взаємодіють один з одним і з навколишнім абіотичним середовищем без порушення рівноваги малого біологічного кругообігу й великого геологічного кругообігу.


Біосфера - це велика складна система, стан якої безупинно міняється. І може виявитися, що в процесі еволюції її основні параметри приймуть такі значення, які виключать можливість існування цивілізації. Якщо, наприклад, середня температура атмосфери впаде на 4-5 градусів, то вся поверхня океанів, за винятком вузької екваторіальної смуги, поступово покриється льодом. А сухість атмосфери буде настільки значної, що навіть на ділянках Землі, які залишаться не покритими льодом, ні про яке сільськогосподарське оброблення не може бути й мови. Точно так само підвищення температури на 4-5 градусів загрожує людству непоправними нещастями.

Таким чином, існування людського суспільства можливо тільки в досить вузькому діапазоні параметрів біосфери. Це означає, що еволюція біосфери, і, насамперед, її зміна під дією антропогенних факторів, повинна проходити у вузькій області її параметрів – області гомеостаза людства.

Існує небезпека перевести параметри біосфери в такий стан, коли людині в ній уже не залишається місця. Виникає проблема коеволюції людину й біосфери. Коеволюція - спільний розвиток людського суспільства й біосфери, що не виводить параметри біосфери зі стану гомеостазу.

Природні цикли речовини й потоки енергії на земній поверхні в межах кожної з геосфер характеризуються у своєму природному стані певними кількісними параметрами, які залежать від просторової неоднорідності планети (суша - море, гори - рівнина, природні пояси й зони) і особливостей геологічної структури земної кулі. Набір і кількісні характеристики параметрів природних процесів і станів специфічні й статичні в межах даного геологічного періоду для кожного елемента земної поверхні відповідно до їх географії.

Параметри стану навколишнього середовища наступні.

Енергетичний - E = Es + Ed, де Es - запас енергії в системі в момент часу to, а Ed - енергетичний баланс системи за період часу to+∆t.

Водний - W = Ws + Wd, де Ws - запас води в системі в момент часу to, а Wd - водний запас системи за період to +∆t.


Біологічний - B = Bs + Bd - Bm, де Bs - біомаса, Bd - біологічна продуктивність, а Bm - мінералізація органіки.

Біогеохімічний - G = Gs + Gdb + Gdg, де Gs - запас хімічних елементів у системі, Gdb - біологічний кругообіг речовин, а Gdg - геологічний кругообіг речовин.

Узагальнені параметри стану середовища можуть бути кількісно визначені експериментальним шляхом для кожно району, великого регіону, ландшафтно-географічного пояса, або земної кулі в цілому. У цих розрахунках необхідно брати до уваги певну розрахункову площу й довжину, і склад відповідних геосфер по вертикалі.

Стан навколишнього середовища (S) визначається як функція параметрів системи в момент часу t.

St = f (Et Wt Bt Gt )

Людина, впливаючи на природні системи, у тім або іншому ступені змінює ємність, напрямок, швидкість природних процесів, циклів речовини й потоків енергії, міняє екологічно збалансований стан навколишнього середовища, насамперед зміною одного або декількох параметрів. Оскільки всі параметри взаємозалежні, то зміна одного призводи й до зміни всіх інших, але необов'язково до зміни системи в цілому.

Відповідно до впливу система буде йому протистоїть. Протидія середовища характеризується рядом показників або властивостей середовища, які важливо враховувати при керуванні нею і які пов'язані з певними особливостями середовища, як єдиної системи.
Властивостями навколишнього середовища, які визначають її відношення до зовнішніх впливів є наступні:

Стійкість середовища - її здатність до самозбереження й саморегулювання в межах, не перевищуючих певних критичних величин - припустимих меж змін.

Еластичність середовища - здатність середовища в деяких межах міняти свій стан під впливом зовнішніх факторів і вертатися у вихідне положення при припиненні їхньої дії.

Інерція середовища - здатність середовища в деяких межах протистояти впливу зовнішніх факторів без зміни свого стану.


Ємність середовища - здатність середовища адсорбувати без зміни свого стану чужорідні впливи зовнішніх факторів (сторонні речовини, надлишкову енергію).

Припустимі зміни меж середовища - межі зміни середовища, мінімальні й максимальні критичні величини параметрів стану середовища, усередині яких вона стійка й не руйнується.

Стан навколишнього середовища узагальнено можна характеризувати рядом показників пов'язаних з його реакцією на вплив зовнішніх факторів, включаючи людську діяльність, забруднення середовища й аномалії в середовищі. возмущение

Збурювання в середовищі - тимчасові, випадкові або періодичні (циклічні) зміни параметрів стану середовища, що не приводять до глобальних змін його стану (еволюції, руйнування). Історичний кумулятивний ефект нагромадження регулярних збурювань може привести до зміни середовища й перехід його в інший стан або призвести до появи аномалій.

Забруднення середовища - нагромадження в навколишньому середовищі сторонніх (які надходять ззовні або генеруються самим середовищем - самозабруднення) домішок (речовини, енергія, явища) у кількостях перевищуючих природну здатність середовища до самоочищення від домішок. В окремому випадку техногенного забруднення під забрудненням розуміють таке антропогенне надходження в геосистему різних речовин і сполук, при якому перевищуються граничні концентрації, а, отже, і ємність геосистеми. У більш вузькому змісті під забрудненням звичайно розуміють антропогенне надходження в середовище різних речовин, які шкідливо впливають на людину й ін. організми.

Аномалії в середовищі - локальні стійкі кількісні відхилення від фонових параметрів стану середовища, пов'язані з місцевими особливостями тієї або іншої геосистеми.

У сукупності всі перераховані категорії характеризують реакцію навколишнього середовища на вплив людини. Повнота їхнього обліку в практичній діяльності визначає успіх або невдачу керування середовищем, підтримку її сприятливого для людини стану.


ТЕМА: „ПОНЯТТЯ КРИЗИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА”

Екологічна криза - це напружений стан взаємин між людством і природою, який характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у людському суспільстві з ресурсно-екологічними можливостями біосфери або її великих підрозділів. Екологічна криза характеризується не просто й не стільки посиленням впливу людини на природу, скільки різким збільшенням впливу зміненої людьми природи на суспільний розвиток (ефект бумеранга). Від екологічної кризи варто відрізняти екологічну проблемну ситуацію й екологічну катастрофу. Криза - оборотний стан, у якому людина виступає активною діючою стороною. Катастрофа - необоротний стан, людина отут вимушено пасивна, страждаюча сторона, вона не може змінити ситуацію. У більш широкому еволюційному розумінні екологічна криза це фаза розвитку біосфери, на якій відбувається якісне відновлення живої речовини (відносно швидке вимирання одних видів і виникнення інших).

У своєму еволюційному розвитку навколишнє середовище під впливом внутрішніх сил розвитку або зовнішніх факторів може проходити, і проходило ряд критичних крапок або перебувало в них якийсь час. У передісторії й історії людства виділяють наступні екологічні кризи:


  1. Доісторична й доантропогенна зміна середовища перебування живих істот, яка викликала виникнення прямоходячих антропоїдів - безпосередніх предків сучасної людини.

  2. Відносне збідніння доступних примітивній людині ресурсів промислу й збирання, що обумовило стихійні біотехнічні заходи типу випалювання рослинності для її кращого й більше рівномірного росту.

  3. Перша антропогенна екологічна криза - масове знищення великих тварин - криза консументів, пов'язана з екологічною ним сільськогосподарською революцією.
  4. Засолення й деградація ґрунтів у результаті примітивного поливного землеробства, яке призвело в наслідку до розвитку в основному неполивного землеробства.


Вавілон був заснований в 19-м столітті до нашої ери, а проіснував до 7-го століття до нашої ери. Загибель Вавілонського царства - наслідок недотепного господарювання. Господарство Вавілонії базувалося на системі іригації межріччя Тигру й Єфрату, причому надлишкові води скидалися в море через Тигр. В 582 р. до н.е. Навуходоносор скріпив мир з Єгиптом одруженням з єгипетською царицею. Разом із царівною у Вавілон прибула її світа єгиптян. Єгиптяни, що мали багатий досвід будівництва іригаційних споруджень для зрошення земель у долині Ніла, запропонували побудувати канал і збільшити площу зрошуваних земель у межріччя Тигру й Єфрата. Вода зросила землі, що підстилалися солоними породами. Почалося вторинне засолення ґрунтів. Вода в Єфратє, через новий канал, стала текти повільніше, що викликало відкладення опадів у старій іригаційній мережі. Вона стала виходити з ладу. До початку нової ери від міста залишилися лише руїни. Усе ближче до міст і селищ підступали пустелі. Як відзначає французький дослідник Ф.Шатобріан, „ліси передували людині, а пустелі йшли за нею”. Як попередження нащадкам звучить ієрогліфічний напис на піраміді Хеопса: «Люди загинуть від невміння користуватися силами природи й від незнання миру».

  1. Масове знищення й недостача рослинних ресурсів (криза продуцентів). Ця криза опосередковано викликала широке залучення мінеральних ресурсів, промислову, а потім і науково-технічну революцію.

Наприклад, ще на початку першого тисячоріччя до нашої ери гори Греції були покриті лісами, а в 4 столітті до н.е. корабельний ліс рів тільки в гірській Аркадії й за межами Греції - у Македонії, Фракії, Італії. Ліси витіснялися полями, садами, виноградниками, досить велика була потреба в лісі для кораблебудування й у деревинному вугіллі для метеллургии. Зведення лісів привело до ерозії ґрунту, особливо на схилах. Кози, поїдаючи пагони молодих дерев, зводили нанівець можливість природного відновлення лісів. Змив ґрунтів з гірських схилів докорінно змінив вигляд незайманих ландшафтів - Середземномор'я називають областю «оскальпованих ґрунтів».


У залізному віці «люди стали ритися в надрах землі, шукаючи в ній приховані скарби. Як тільки були добуті залізо й золото, тієї ж години народилася Звада, і незабаром усюди залунало брязкання зброї» (Овідій). Цицерон проповідував утилітарне відношення людини до природи: «Невже мир створений для дерев, трави й звірів? Панування над земними благами в людини повне. Людський розум проникнув у саме небо». Але скорення природи в Древньому Римі обернулося загостренням екологічних проблем. Основною причиною деградації природи залишалися надмірний випас худоби, вирубка лісів, оранка гірських схилів. Урожаї з полів ставали усе менше.

На рубежі 13-14 століть екологічна ситуація в Європі ускладнюється. Можливості екстенсивного шляху розвитку землеробства виявилися вичерпаними. Тривало інтенсивне зведення лісів не тільки під землеробство, але й для будівництва будинків, кораблебудування, заради палива, розвитку металургії.


  1. Сучасна криза погрози неприпустимого глобального забруднення (криза редуцентів).

Майже одночасно із цією кризою наступають дві інших екологічних напруги:

  1. термодинамічна, пов'язана з обмеженнями виробництва енергії та її надходження до приземного шару Землі. Рішення - максимальна економія енергії й перехід до джерел, що майже не додають тепло в приземний шар атмосфери;

  2. зниження надійності великих екосистем, пов'язане з порушеннями природної екологічної рівноваги. Рішення - широкомасштабне екологічне планування й регульоване використання природних екосистем, оптимізація співвідношень природних і перетворених людиною співтовариств.

На території України екологічна криза почала проявлятися ще із середини 50-х років. Саме цей час можна вважати початком безконтрольного періоду експлуатації природи, а, виходить, і її забруднення. Щорічно в природний кругообіг уводилося майже 1,5 млрд. тонн первинної сировини. Це майже 30 тонн на кожного громадянина України. Внаслідок цього обсяг накопичених відходів від добувної, енергетичної, металургійної й деяких інших галузей промисловості становить уже майже 15 млрд. т. Набагато більше їх потрапило у воду й повітря. Причина цього - відсутність жорстких природоохоронних заходів, застарілі технології, нестача фінансування, ... До того ж на Україні одна з найбільших у світі розораність земель, безконтрольне використання великої кількості пестицидів (дві третини яких має чіткий мутагенний ефект) та мінеральних добрив. І це в умовах, коли більше 40% всіх сільськогосподарських угідь мають слабку здатність до самоочищення, тобто сприяють нагромадженню отруйних речовин у життєво важливому шарі ґрунту. Все це підсилюється аварійним станом каналізаційних систем. Внаслідок цього помітно погіршився стан здоров'я населення України, порушилися природні процеси.


ТЕМА: „ГЛОБАЛЬНА Й ЛОКАЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА КРИЗА”

Залежно від параметрів стану навколишнього середовища виділяють такі стани:

Нормальний стан середовища - екологічно збалансований природний стан середовища, що відповідає сукупності природних умов і природних величин параметрів стану даної території. У нормальному стані середовища є якась екологічна рівновага взаємодії з нею людини, що не веде до істотної зміни середовища або самої людини.

Аномальним (порушеним) станом середовища можна назвати таке, при якому один або кілька параметрів стану досягають величин, що відхиляються від фонових характеристик даної місцевості, або ж порушують деякі властивості середовища, наприклад еластичність або ємність. В аномальному стані середовище не втрачає своєї системної цілісності, але здобуває характеристики екологічно незбалансованої системи й може впливати на людину або не задовольняти її потребам, якщо не приймати спеціальних заходів протидії цим шкідливим впливам для їх нейтралізації.

Кризовий стан середовища наступає у випадку, коли параметри стану наближаються до припустимих меж змін, перехід через які спричиняє втрату стійкості системи і її руйнування. Криза навколишнього середовища може бути наслідком збурювань, забруднень або аномалій у середовищі при досягненні граничних величин змін.

Руйнування середовища - це такий стан навколишнього середовища, при якому воно стає непридатним для перебування людини або використання як природний ресурс.

Розрізняють глобальну екологічну кризу й локальні кризові стани навколишнього середовища.

Навіть не проводячи складних розрахунків можна проаналізувати зміни параметрів у глобальному масштабі за якийсь доступний для огляду період часу, а, отже, і простежити їхні зміни. Розглянемо загальні закономірності, що відбулися з кожним із провідних параметрів.

За історичний період загальний характер енергетики планети залишився незмінним, оскільки енергетичний баланс Землі підтримується сонячною активністю, а загальний запас енергії практично не є вичерпним. Зміни стосуються лише запасів енергії акумульованих у минулі епохи в біомасі, ґрунтовому гумусі, органогенних породах (горючі копалини). З однієї сторони мало місце витрата й розсіювання акумульованих запасів енергії (знищення лісів, руйнування ґрунтового покриву, спалювання викопного палива), а з іншого боку - перерозподіл запасів на земній поверхні (вичерпання їх в одних крапках планети й акумуляція в інші, наприклад у містах у вигляді продуктів виробництва).


Таким чином, у цілому енергетичний параметр планети не свідчить про глобальну екологічну кризу, хоча в окремих крапках Землі проявляється кризова ситуація, оскільки для нас важлива не загальна кількість енергії, а кількість доступної енергії в певній формі. На планеті дуже багато джерел енергії, використовувати які ми не навчилися або використовуємо слабко (вітер, сонце, термальна енергія й т.д.). Це дозволяє зтверджувати, що енергетична криза поняття більш соціально-економічне й технічне, чим природне, що вона може виникати в певні періоди як тимчасове явище й не може відображати стан природи в цілому.

Водний параметр у цілому також змінився мало. Загальна кількість води, у тому числі й вільної на Земній кулі стабільна. Однак окремі види води перетерпіли істотні зміни. Солона вода Світового океану (97 % всієї вільної води) практично не змінилася за історичний час ні в кількісному, ні в якісному відносинах, якщо не вважати щодо невеликих змін біля узбержжя. Немає істотних змін і у воді льодовиків Антарктиди й Гренландії, а це ще 2% поверхневих вод. Незначні коливання льодовикових покривів у гірських системах не міняють загальної картини. Але прісні води суши, які становлять усього 1% та мають життєво важливе значення для людини й всієї біосфери в цілому перетерпіли істотних змін, пов'язаних з людською діяльністю.

Різко виросло забруднення води - близько 16% річкового стоку.

Змінилася гідрологія суши - висихання багатьох дрібних рік і водойм, зарегулювання рік, зміна поверхневого стоку, як наслідок вирубування лісів, осушення боліт і т.д. У ряді місць відбулася різка зміна статей водного балансу суші.

Відповідно в ряді крапок земної кулі виникла кризова ситуація відносно водного параметра. Є підстави вважати, що в глобальному відношенні ситуація із прісною водою якщо не стала ще кризовою, то наближається до неї й вимагає невідкладного вживання відповідних заходів. Все-таки, якщо розглядати зміни водного параметра в цілому, то немає ніяких підстав говорити про глобальну кризу, хоча в окремих крапках, як і у випадку з енергетикою спостерігаються кризові явища.


Істотні зміни перетерпів біологічний параметр, причому в обох своїх складових. Запас біомаси на Земній поверхні різко знизився. З неоліту, на початку якого стало розвиватися екстенсивне тваринництво й підсічно-вогнева система землеробства, людство за 10 тис. років скоротили площу лісів в 2 рази. Причому особливо бурхливо цей процес ішов останні 350 років, що призвело до того, що загальні запаси фітомаси за історичний період знизилися більш ніж на 1/4. Є всі підстави думати, що цей процес прискореними темпами йде й зараз. Що стосується біологічної продуктивності, то тут також намітилося явне зниження. На 10% суші біологічна продуктивність повністю знищена, тобто вони переведені в пустощі, а ще на 10-15% значно знижена. Якщо це ще й не глобальна екологічна криза, то, у всякому разі, явні її симптоми. При цьому маються на увазі глобальні функції рослинного покриву планети в цілому - акумуляція й трансформація сонячної енергії, продукування кисню, початок всіх біосферних процесів.

Геохімічний параметр стану навколишнього середовища також перетерпів істотні зміни, особливого у відношенні біологічного й геологічного кругообігів речовин. Загальний уміст всіх хімічних елементів на Землі практично незмінний, однак їхній розподіл між різними геосферами й по поверхні Земної кулі, регульований глобальними біологічним й геохімічними циклами, піддається істотним змінам під впливом людини.

Природний біологічний кругообіг речовин був порушений людиною на величезній площі, яка досягає ледве не половини всієї площі суши: антропогенні пустелі - 5%, антропогенний бедленд - 3%, індустріальні й міські землі, рілля, сади, сіяні луки – 13%, вторинні низько продуктивні ліси – 15%, виснажені пасовища – 10%, усього близько 48% площі суші або 60% всієї біологічно продуктивної поверхні суші (крім льодовиків, скель, пустель)

Геологічний кругообіг речовин також був порушений у помітному ступені особливо в деяких крапках планети. Щодо цього істотну роль зіграли наступні фактори:


1. Прискорена денудація земної поверхні за рахунок сільськогосподарської ерозії ґрунтового покриву й зростання твердого стоку.

2. Переміщення величезних мас земної кори (згідно А. М. Рябчикову, при переорюванні полів, будівельних і розкривних роботах за один тільки рік переміщується понад 4 тис. кубічних кілометрів ґрунту).


  1. Видобуток з надр величезних кількостей горючих копалин (нафти, вугілля, газу) і перевід їх в остаточному підсумку у вуглекислоту атмосфери.

  2. Видобуток з надр величезних кількостей руд і ін. матеріалів.

  3. Перерозподіл солей у ґрунтах, породах і річкових водах під впливом зрошуваного землеробства.

  4. Надходження на поля мінеральних добрив і отрутохімікатів.

  5. Забруднення середовища сільськогосподарськими, індустріальними й комунальними відходами.

  6. Надходження в середовище нових речовин, що не існують у природі.

  7. Техногенне розсіювання тих або інших елементів, речовин.

Особливу роль у порушенні біохімічних і геохімічних циклів і змін біогеохімічного параметра планети зіграло забруднення навколишнього середовища як речовинне, так і енергетичне. Надходження в навколишнє середовище сторонніх речовин-забруднювачів у багатьох крапках планети вже перевищує граничні значення самоочищення середовища. Саме це з'явилося однієї із причин масового поширення концепції глобальної екологічної кризи.

Таким чином, зміни параметрів стану навколишнього середовища в глобальному масштабі дозволяють зробити висновок, що глобальної екологічної кризи, тобто критичного порушення умов існування людини й ін. організмів на планеті поки немає. У тей же час є підстави казати про порушений, аномальний стан середовища, який може перейти в кризовий у випадку неприйняття людством необхідних превентивних заходів.

Аномальний порушений стан середовища не є випадковістю й не є раптовим. З історії людства добре відомо про виникнення локальних порушень і їх перехід до кризових, коли гинули цілі цивілізації. Однак загальне порушення середовища в глобальному масштабі протягом тисячоріч розвивалося повільно й різко загострилося лише в ХХ столітті, особливо в другій його половині. Крім того, що кількісні зміни накопичуються, відбувається якісний стрибок і цьому є ряд причин.