shkolaw.in.ua 1 2 3
Реферат на тему:


Феноменологія

1. Свідомість - предмет філософського дослідження



В сучасній філософії поняття феноменології застосовують для визначення новітньої он­тології духу, у межах якої свідомість роз­глядається як специфічний регіон буття, що не можна зводити ні до яких відносин: ні до предметних, ні до соціальних, ні до безсвідомої -основи самої свідомості. Термін феноменологія утворено з двох по­нять - феномен і логос, що мають грецьке походження. Логос перек­ладається як вчення. Розкриття змісту поняття феномен вимагає особ­ливої уваги. Його не можна тлумачити як «явище», а швидше співвідноситься з поняттям сутність і, водночас, протистоїть йому. Феномен - це те, що себе-у-самому-себе-показує, самопроявляєть-ся, самодемонструє себе. Феномен, наприклад, це самодостатній і са-моцінний твір мистецтва, що не вказує на щось сховане за ним, цим відрізняється від явища, наприклад, хвороби, коли висока темпера­тура вказує на порушення в організмі. Але феномен і не лежить на поверхні - бо твір мистецтва зрозумілий не всім, хто бачить.

Отже, феноменологію дослівно можна перекласти: вчення про фе­номени. Становлення феноменології як філософського напрямку зв'яза­но з творчістю Едмунда Гуссерля. Основне гасло вчення: «Назад до самих речей!» Мартін Хайдеггер пояснює його як настанову «проти усіх конструкцій, що вільно розширюють випадкові відкриття, проти спадщини лише позірно доведених понять, проти позірних питань, що часто зухвало узагальнюються в проблеми». У межах західної фе­номенології склалися два основних її варіанти, що протистоять один одному - вчення Едмунда Гуссерля і. Мартіна Хайдеггера. Для Гус­серля фундаментальна реальність - спонтанно-смислове життя свідо­мості, тому предметом феноменології є опис актів свідомості в їх ставленні до об'єктів, а сама свідомість розуміється як «чиста», тобто така, яка є трансцендентальною, абстрагованою від людини і суспіль­ного середовища. У Хайдеггера саме людське буття як «буття-у-світі» є невідривністю світу і людини, тому проблема свідомості відходить на другий план і мова йде не про багатоманітні феномени свідомості, а про єдиний фундаментальний феномен - людське існування. По­няття феноменології є ближчим до хайдеггерівського розуміння, тобто мова йтиме не про феноменологію як вчення про феномени чистої свідомості, а про феноменологію як онтологію свідомості.


• Проблема свідомості завжди привертала ува­гу філософів, оскільки визначення місця і ролі людини у світі передбачає з'ясування при­роди людської свідомості. Поняття свідомості - ключове для аналізу усіх форм духовної і душевної життєдіяльності людини, засіб контролю, регу­лювання, управління взаємовідносин між людиною і світом. Ця проблема має особливе значення для філософії і тому, що ті чи інші підходи до питання про суть свідомості, її характер, співвідносний з буттям торкають­ся вихідних світоглядних основ будь-якого філософського напрямку.

На ранніх ступенях розвитку філософії відсутнє чітке розмежуван­ня свідомого та несвідомого, матеріального та ідеального у трактуван­ні психічних явищ. Так, основу свідомих дій Геракліт визначав понят­тям логос (слово, думка, суть речей). Вперше розрізняли матерію і свідомість софісти, а за ними - Сократ. У Платона об'єктивний зміст актів свідомості відокремлюється в особливий світ ідей, протилежних всьому матеріальному світу. Відтоді проблема свідомості не втрачає гостроти, а в сучасних умовах навіть актуалізується. Це зв'язано з зростанням ролі свідомості в житті людини і суспільства, з новими досягненнями науки в осягненні свідомості: з відкриттям безсвідомо-го, виявленням нових фактів, що утворюють проблемне поле пара­психології, досягненнями реаніматології, що спонукають до роздумів про те, що відбувається з свідомістю людини після смерті тощо.

Свідомість має складну багатогранну природу. Крім філософії сві­домість вивчають психологія, фізіологія, біологія, соціологія та ін. На відміну від окремих наук, предмет, що має спеціальний характер, фі­лософія прагне до цілісного, системного осягнення всесвіту і людини. Тому і при вивченні свідомості філософи намагаються розкрити різні її аспекти: гносеологічний (відображаючий), онтологічний (буттєвий), оксіологічний (ціннісний), соціо-культурний; прагнуть виявити меха­нізми її становлення та розвитку у онто- і філогенезі, розкрити її соці­ально-діяльну суть. Дати змістовний аналіз, дослідити особливості фун­кціонування свідомості на різних суб'єктних рівнях (індивідуальному і соціальному), у різних конкретно-історичних умовах і тим самим ви­робити цілісну теорію свідомості. При реалізації проблеми філософія спирається на дані окремих наук, що вивчають свідомість, узагальню­ють їх і виконують інтегративну функцію у пізнанні свідомості.




Побудова будь-якої наукової теорії, зокрема те­орії свідомості, потребує, насамперед, визначен­ ня вихідних орієнтирів, методологічних та тео­ретичних підстав у ставленні і вирішенні дослідницьких завдань. І, хоча, сучасна філософія дедалі більше відходить від жорстокої дихотомії матеріалізму та ідеалізму, вихідна протилежність загальних філософських на­прямків зберігається, що не виключає можливості їх взаємозбагачення, але, з іншого боку, вимагає вибору певної світоглядно-методологічної позиції. Ідеалізм розглядає свідомість як самостійну суть.

Суб'єктивний ідеалізм абсолютизує індивідуальну свідомість особис­тості, а єдиним методом її дослідження вважає інтроспекцію. У межах такого підходу вивчення свідомості обмежується лише описом окремих елементів і їх зв'язків у індивідуальній свідомості, тоді як суттєвий аспект дослідження свідомості фактично випадає з поля зору. Тут є можливості для розкриття внутрішньої логіки свідомості, але причини, що її обумов­люють залишаються нез'ясованими. Підтвердженням' обмеженості такого підходу може бути криза, якої зазнала емпірична психологія Вундта і його послідовників, що ґрунтується на суб'єктивно-ідеалістичних основах.

Об'єктивний ідеалізм виходить за межі індивідуальної свідомості. Сві­домість виступає тут як самостійна суть, що не залежить від матерії, розгля­даються існуючі форми суспільної свідомості, об'єктивпо-ідеалістичиа тео­рія яких у найбільш послідовному і розгорнутому вигляді є у філософії Георга Гегеля. Такий підхід має ряд переваг - суб'єктивно-ідеалістичного. По-перше, свідомість розглядається вже не просто як властивість індивідів, а як суспільно-історичие явище. По-друге, свідомість розуміється як цілісна система, що безперервно розвивається. По-третє, свідомість розуміється як активно діючий творчий процес. Усі три моменти мають важливе теоретич­не значення для розкриття сутності свідомості, виявляють її діяльно-твор­чий і конкретно-історичний характер. Але взаємозв'язок свідомості і контек­сту, в якому свідомість формується і розвивається, залишається не розкритим.




Матеріалізм розглядає свідомість як щось залежне, визначене матеріальними процеса­ ми, завдяки чому виходить за межі суто феноме­нологічного підходу і вказує шлях до розкриття її суті. Проте матеріалістичні погляди на природу і суть свідомості теж неоднорідні. У XVII і XVIII стст. в історії філософії і психології панував переважно механістичний погляд на матеріальну обумовленість свідомості. Свідомість мислилась як результат механічної реакції організму (насамперед мозку) на зовнішні впливи довко­лишнього середовища, що і розглядалися як причини. В основі такого пояс­нення є механістичне вчення Репе Декарта про рефлексію. Концепція Рене Декарта має три основні недоліки: робінзонада (посій свідомості - окремий індивід), механіцизм (функціонування свідомості пояснювалось законами ме­ханіки), споглядальність (розглядалася як результат пасивної реакції орга­нізму на вплив зовнішнього середовища).

З появою у XIX ст. теорії Чарльза Дарвіна, виникали різноманітні, так звані біологізаторські концепції свідомості, серед яких виділяють два напрям­ки: вульгарно-матеріалістичний та поведінковий. До вульгарно-матеріалістич-пого напрямку належить функціональна психологія, власне вульгарний матері­алізм тощо. У сучасній західній філософії вульгарно-матеріалістичний напрямок представлений школою наукового матеріалізму, що гостро критикується біль­шістю сучасних дослідників. Прихильники наукового матеріалізму вважають, що людський організм підкоряється усім основним принципам теорії Чарльза Дарвіпа (закону природного відбору, боротьбі за існування тощо). У процесі адаптації організм використовує свідомість як регулятор поведінки. Здатність до свідомого регулювання формується завдяки механізму природного відбору в процесі філогенезу. Свідомість сприймається як продукт діяльності мозку на зразок певної його еманації. Як причину свідомості тут розглядають біологічні закономірності, що обумовили виникнення людського виду і його здатність до свідомого регулювання.


Концепцію поведінки індивіда розвивають переважно біхевіоризм та прагматизм. З їх точки зору свідомість визначається поведінкою індиві­да, що обумовлена біологічними потребами організму і впливом зовні­шнього середовища. Неспроможність біологізаторських теорій полягає в тому, що такі теорії зберігають усі недоліки, які властиві механістичним концепціям, тільки на місце механічних факторів ставлять біологічні, які беруться ніби випадково і без прямого ставлення до свідомості.

Позиція діалектичного матеріалізму інша. Діалектичний матеріалізм висуває такі вихідні принципи розкриття суті свідомості: розвитку, ві­дображення і діяльності. Принцип розвитку вказує на історичну обумов­леність свідомості і конкретпо-історичний підхід до розкриття її суті, механізму становлення та розвитку. У сукупності з принципом відобра­ження діалектичний матеріалізм дозволяє виявити природні передумови виникнення свідомості і зрозуміти її генезу як природно-історичний про­цес, а також націлює па розкриття специфіки соціальної форми буття світу, отже, соціальної форми відображення, якою є свідомість. Соціальна форма буття має змістом людську діяльність. Принцип діяльності висту­пає ще одним вихідним моментом для розкриття суті свідомості, меха­нізмів її виникнення, розвитку, функціонування.

Отже, принципи розвитку, відображення і діяльності обираються як вихідні при вирішенні проблеми свідомості, що зовсім не заперечує ті досягнення західної філософії, що зроблені на шляху осягнення свідо­мості. Якщо діалектичний матеріалізм багато зробив для розкриття сутності свідомості, виявлення її матеріальних основ, визначення меха­нізмів становлення, функціонування і розвитку, аналізу гносеологічно­го аспекту свідомості, то філософія життя, феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, логічний позитивізм, структуралізм, герменевтика та інші напрямки сучасної західної філософії досягли значних результатів у процесі дослідження різних змістовних аспектів свідомості, ЇЇ внутрі­шньої логіки. Тому ще одним принципом осягнення свідомості має ста­ти принцип додатковості різних філософських напрямків.


2. Виникнення та розвиток свідомості



Матеріалістичний підхід до розкриття проб­леми свідомості з необхідністю ставить пи­тання про можливість походження свідомос­ ті у ході розвитку матерії. Ще Йоганн Дуне Скот казав про те, що матерія мислить. Внесок у розвиток уявлень про свідомість зробив Бенедикт Спіноза, розглядаючи свідомість як атрибут матерії. Далі ніж усі просунувся Дені Дідро, коли висловив припущення, що у самому фундаменті матерії є особлива властивість, по суті схожа з відчуттями, із якої і виникає здатність до відчуттів, а згодом - мислення. Для підтвердження припущення Дені Дідро на­вів приклад з яйцем та курчам. Яйце не має здатності до відчуттів, а живе курча - має. Отже, здатність до відчуттів виникає з неодухот-вореної матерії. Теорія про зв'язок матерії та свідомості розроблена в діалектичному матеріалізмі. Тут свідомість розуміється як атрибут матерії, результат розвитку можливостей, що є у самій матерії, як специфічна людська, вища форма відображення.

Найважливіші досягнення науки та техніки переконують в тому, що кожне матеріальне утворення відображає інші, що впливають на нього та само відображається у них. Всезагальність відображення як якості, що є у фундаменті матерії, визначається універсальністю матеріальної взаємодії. Тіла, процеси, явища взаємодіють між собою і внаслідок змі­нюються. Чи інакше: один об'єкт впливає на інший і залишає у ньому певний слід, в свою чергу, об'єкт, що зазнав вплив, фіксує у своїх змінах певні властивості того об'єкту, який впливав на нього. Відобра­ження - це загальна властивість матерії, що полягає у здатності мате­ріальних об'єктів (явищ, предметів, систем) відтворювати у своїх влас­тивостях особливості інших об'єктів внаслідок взаємодії з ними.

Розглядаючи матеріальну взаємодію як необхідну умову та основу усіх процесів відображення, слід враховувати якісну своєрідність про­цесів, їх генетичну ієрархію в розвитку неживої і живої природи, а та­кож людського суспільства. До розкриття проблеми відображення слід підходити історично. Відображення у неживій природі є найпрості­шим і відбувається на механічному, фізичному, хімічному рівнях, ко­жен з яких специфічний. У неживій природі кожен об'єкт реагує на вплив іншого дуже визначено, зміни, що з ними відбуваються, відпові­дають властивостям об'єкту, що здійснює вплив. Так, залізо під впли­вом води ржавіє, під впливом сонця - нагрівається, під впливом магні­ту - притягується. На такому рівні відображення відбувається переважно зруйнування чи якісна зміна об'єкту, що зазнав впливу, чи виникає проста подоба оригіналу, його копія (відбиток, дзеркальне відображен­ня). Найбільш високого рівня у неживій природі відображення набу­ває у колоїдних системах, розвиток яких і розглядають як передумову виникнення життя. Цим системам властиве звикання, захист - своє­рідні хімічні аналоги пристосувальної діяльності живих істот.

Перехід від неорганічної до органічної природи приводить до ви­никнення ряду нових властивостей відображення, що надає йому якісно іншого характеру. Відображення на рівні живої природи називають інформаційним. За даними сучасної науки, зокрема молекулярної бі­ології, інформація є фундаментом життя. Так, у молекулах ДНК і РНК зафіксована і відтворюється інформація, що програмує індивідуаль­ний розвиток і зв'язок поколінь живих організмів. Генетична інфор­мація - це специфічна форма відображення попередньої історії роз­витку живих об'єктів у молекулах ДНК. Ще одна найважливіша форма інформаційного відображення у живих організмах - імунітет - меха­нізм, за допомогою якого відбувається «розпізнавання» власних та чужих елементів у внутрішньому середовищі організму. Відображен­ня у живій природі одержало назву інформаційного і на тій підставі, Що відбувається активне використання результатів зовнішніх впливів як орієнтирів, що несуть .певну інформацію про зовнішнє середови­ще. На ґрунті закладеної у живих організмах внутрішньої програми, Що закодована у їх матеріальному субстраті (внутрішньої інформації), У них є здатність активно ставитись до предметів і явищ зовнішнього світу як до орієнтирів для саморуху та саморегуляції (використання зовнішньої інформації у процесі життєдіяльності). На біологічному рівні у процесах життєдіяльності відбувається складна взаємодія. Син­тез внутрішньої і зовнішньої інформації, тобто зовнішні дії вплива­ють на стан системи не прямо, а опосередковано: активізують внут­рішню програму побудови руху, що закладена в матеріальній системі, а не викликають сам рух. Тому однією з найважливіших властивос­тей відображення на рівні живої природи є її опосередкований харак­тер (інакше кажучи, відбувається за схемою вплив - програма - реак­ція). Опосередкований характер інформаційного відображення, що обумовлений наявністю у живих організмів внутрішньої програми жит­тєдіяльності, народжує і такі специфічні властивості інформаційного відображення, як вибірковість (активність) і випереджаючий харак­тер. Вибірковість інформаційного відображення полягає в тому, що організм не просто відчуває вплив зовнішнього середовища, а активно використовує життєво значущі фактори, що служать для самозбере­ження і розвитку, не реагує на життєво-нейтральні і, по можливості, прагне уникати чи нейтралізувати шкідливі фактори.


Поняття випереджального відображення запроваджено відомим фі­зіологом Петром Анохіним для позначення здатності живих організ­мів «перенастроюватися»відносно майбутніх подій на підставі закла­дених у них життєвих програм. Система, що використовує випереджаюче відображення, здатна упереджувати результати мож­ливих взаємодій з зовнішнім світом, що дозволяє їй активно будува­ти свою поведінку, мобілізувати резерви, орієнтуючись на можливі наслідки. Інформаційне відображення має різні рівні: подразливість, чутливість, нейрофізіологічне відображення, психіка. Удосконалення форм відображення у живих організмів відбувається на основі виник­нення та розвитку особливих регулюючих елементів клітини, згодом особливих клітин - чуттєвих, нервових, нарешті, нервової системи, психіки. Інформаційне відображення - необхідний спосіб саморегу­лювання живих систем.

Первісна і найзагальніша форма інформаційного саморегулюван­ня у живій природі - подразливість, що виступає єдиною формою саморегулювання у нижчих тварин та рослин і як елементарна ле­жить в основі усіх більш високих рівнів прояву саморегулювання живого, аж до вищої психічної діяльності людини. Подразливість -це здатність усього живого відповідати на вплив ззовні процесом внут­рішнього збудження, який забезпечує адекватне реагування на подраз­ник. Це допсихічна форма регулювання пристосувальної поведінки, що здійснюється за рахунок використання енергії самого організму. Под­разливість має різні форми: токсини, тропізми, настрої. Подразливос­ті властиві усі основні елементи інформаційного саморегулювання. Але подразливість має ряд принципових обмежень. Тому в дальшому еволюційному розвитку живі системи виробляли на ґрунті подразли­вості нові, досконаліші форми саморегулювання.

Яку б складну внутрішню організацію не мали рослини, їх життє­діяльність повністю регулюється подразливістю. Але для тварин такої форми вже замало. На відміну від рослин, що виробляють органіч­ні речовини з неорганічних і тому не потребують просторового пере­міщення для здобуття їжі, тварини змушені активно боротися за здо­буття рослинної та тваринної їжі у навколишньому середовищі тому, що процес їх життєдіяльності відбувається шляхом переводу органіч­них речовин у неорганічні. Тому можливість переміщення для тва­рин - життєво-необхідна умова. Якщо найпростіші, одноклітинні тварини ще здатні переміщуватися у просторі завдяки подразливості, то бага­токлітинні потребують вже вироблення додаткових інформаційних ме­ханізмів. У багатоклітинних тварин різні клітини виконують різні функції і необхідні спеціальні клітини, які забезпечували б взаємозв'язок між різними клітинами та системами організму, виконували б регуля­тивну функцію і, тим самим, сприяли б життєдіяльності організму як єдиного цілого. Тому в процесі розвитку у тварин поступово форму­ються спеціалізовані клітинні структури, які відповідають за інфор­маційну саморегуляцію - нервові тканини, що розвиваються у склад­ні нервові системи. Вже в найпростіших багатоклітинних є нервова система, що виконує подвійну функцію - здійснює зв'язок з зовнішнім середовищем і організує дію внутрішніх органів. Єдність двох фун­кцій забезпечує цілісність організму. З виникненням нервової системи зв'язаний якісний переворот у розвитку саморегуляції живих систем — нейрофізіологічна саморегуляція, початковою формою якої виступає чутливість як здатність мати відчуття. Тут панівною формою стає інстинкт