shkolaw.in.ua 1 2 ... 6 7


УКРАЇНА-НАТО

(Запитання і відповіді)

2006


Авторський колектив: Абрамов В.І., доктор філософських наук, професор; Деменко О.Ф., кандидат політичних наук; Демчук П.О., кандидат філософських наук, доцент; Казенко П.В., кандидат філософських наук, доцент; Калениченко Р.А., кандидат психологічних наук, доцент; Коряк В.І., кандидат історичних наук, доцент; Куцак В.М., кандидат філософських наук, доцент; Мачульський Б.Г., кандидат філософських наук, доцент; Пашинський В.Й.; Пошедін О.І., кандидат історичних наук, доцент; Скворцов В.В.; Соколов С.В., кандидат філософських наук, доцент; Яковлєв Б.С., кандидат філософських наук, доцент.
Під загальною редакцією кандидата історичних наук, доцента Пошедіна О.І.
Україна-НАТО (Запитання і відповіді): Науково-популярне видання / Колектив авторів. – К.: 2006 – 51с.

Колектив авт., 2006

ЗМІСТ


І. Виникнення й еволюція НАТО

1.

Що спонукало країни Заходу до утворення Організації Північноатлантичного договору?......................................................................


5

2.

У чому суть Північноатлантичного договору?................................................

6

3.

На яких принципах будується політика євроатлантичної безпеки на платформі НАТО ? .............................................................................................


8

4.


У чому сутність і зміст принципу безпеки на основі співробітництва?........

9

5.

Чому НАТО не припинила свого функціонування після розпаду Організації Варшавського договору?................................................................


10

6.

Які основні положення Стратегічної концепції НАТО?..................................

12

7.

У чому полягають відмінності між НАТО та ЄС як міжнародних міжурядових організацій?...................................................................................


15

ІІ. Структура та основи функціонування НАТО

1.

Що становить собою структура управління Альянсом і як там приймаються рішення?.......................................................................................


18

2.

Чи має НАТО власні збройні сили?...................................................................

19

3.

Як можна охарактеризувати витрати на оборону в країнах НАТО і блоку в цілому?...............................................................................................................


21

4.


Що становлять собою РЄАП і ПЗМ, створені з ініціативи НАТО?...............

23

5.

Чи залучається НАТО до компанії у Афганістані?..........................................

23

6.

Яка позиція НАТО стосовно Іраку?..................................................................

25

7.

Як можна характеризувати відносини між НАТО і Росією?...........................

27

8.

Що спонукало НАТО втрутитися в Югославські події 1999 р.?....................

30

ІІІ. Взаємовідносини України з НАТО

1.

Чи може Україна стати членом НАТО відповідно до чинного національного законодавства?.......................................................................


35

2.

Які переваги отримує Україна після вступу до НАТО?..............................

37

3.

Чи вигідно Україні бути нейтральною державою?......................................

38

4.

Які основні етапи розвитку взаємовідносин між Україною і НАТО?.......


40

5.

У чому полягає сутність і зміст інтенсифікованого діалогу між Україною і НАТО?...………………………………………………………...


42

6.

В яких галузях Україна співпрацює з НАТО?..............................................

42

7.

Які перспективи українського оборонно-промислового комплексу з набуттям членства в НАТО?...........................................................................


44

8.

Що може становити собою фінансово-економічна складова членства України в НАТО?.............................................................................................


47

9.

Що становлять собою критерії членства в НАТО?....……………………..

48

10.

Які основні етапи повинна пройти країна-претендент для набуття повноправного членства в НАТО?........................…………………….........


49


І. Виникнення й еволюція НАТО
1. Що спонукало країни Заходу до утворення Організації Північноатлантичного договору?
Щоб з’ясувати причини виникнення НАТО, слід проаналізувати характер міжнародних відносин і насамперед відносини між союзниками по антигітлерівській коаліції після закінчення Другої світової війни.

Загальною характерною ознакою того періоду стали взаємна недовіра й підозрілість у відносинах, в основі яких було два фактори:


  • Червона Армія перебувала в центрі Європи;

  • американська монополія на атомну зброю.

Негативний характер у відносинах посилювався значними розбіж­нос­тями в соціально-політичному ладі, в системі цінностей і ідеології СРСР того часу з одного боку й Заходу – з іншого, а також намаганні сталінського керівництва встановити контроль над країнами Східної Європи.

Суттєвими подіями, що зумовили стан «холодної війни» були такі:

а) Конфлікт навколо Ірану. На територію цієї країни тимчасово, на початку війни, було введено радянські, британські й американські війська, щоб запобігти фашистській агресії. Відповідно до угоди, після війни британські й американські війська залишили Іран. Радянський уряд не тільки не зробив аналогічних кроків, але й увів додаткові частини армії з метою отримати права на північні території Ірану, де більшість становили азербайджанці. Виникає гостра міжнародна криза, яку розглядали в Раді Безпеки ООН. Наштовхуючись на рішучий опір, Сталін відступив – «іранську кризу» було завершено в травні 1946 року.

У розпалі цієї кризи У. Черчіль виступив із звинуваченнями на адресу Москви («фултонська промова») й закликав протидіяти поширенню її влади й комуністичних доктрин шляхом створення загальноєвропейської єдності.

б) Підтримка сталінським керівництвом грецьких комуністів, які розв’язали громадянську війну після того, як більшість громадян проголосувало на референдумі за збереження монархії (вересень 1946 р.). Допомогу повстанцям було спрямовано через Югославію й Болгарію.

8 березня 1947 року президент США Трумен звернувся до конгресу з проханням виділити 400 млн. доларів на допомогу Греції. Доктрина Трумена оголошувала підтримку з боку США «вільних народів» і підкреслювала нову глобальну роль США в протидії Радянському Союзу й комунізму.

в) Відмова СРСР від участі в плані Маршала стала ще одним кроком на шляху до розколу Європи. Запропонований США план економічної допомоги потерпілим від війни країнам Європи кредитами й товарами сприяв подоланню післявоєнної економічної кризи й був підтриманий західноєвропейськими країнами. СРСР відмовився від участі в плані Маршала й змусив прийняти таке ж рішення Албанію, Болгарію, Угорщину, Польщу, Румунію, Фінляндію, Чехословаччину і Югославію.


г) Прихід комуністів до влади в Чехословаччині (лютий, 1948р.), де вони не мали більшості. Цей факт став причиною зростання страху перед комунізмом і прагнення дати йому відсіч.

У березні 1948 року в Брюсселі почалися переговори п’яти держав (Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу) про Західноєвропейський союз, взаємодопомогу й протидію агресії. 17 березня 1948 р. було підписано «Договір про економічне, соціальне й культурне співробітництво і колективну самооборону».

д) Останньою краплею в загостренні відносин СРСР з країнами Заходу стала блокада Західного Берліну радянською стороною (літо 1948 р.) як протидія намірам створити Західнонімецький уряд і поширити його вплив на Західний Берлін. Це привело до напруги в Європі й навіть можливості збройного конфлікту. США не тільки організували повітряний міст для доставки в Західний Берлін товарів, але й перекинули в Англію 60 важких бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю, привели в готовність стратегічну авіацію. У травні 1949 р. блокаду Берліну було скасовано. Ця криза показала, що обидві сторони прагнули уникнути військового конфлікту. Разом з тим вона стала важливим етапом на шляху розколу Німеччини. У травні 1949 р. на території радянської окупаційної зони було проголошено створення Німецької Демократичної Республіки, у вересні того ж року –– створено Федеративну Республіку Німеччини (три західні окупаційні зони).

Наслідком цих подій стало створення у квітні 1949 року Північноатлантичного Альянсу –– НАТО (організації Північноатлантичного договору). Одразу після підписання Брюссельського договору керівники Великобританії і Франції виступили за створення широкого військово-політичного союзу західних держав, зміцнення співробітництва у військовій сфері між Старим і Новим світом. Переговори велися з липня 1948 до лютого 1949 року. 18 березня 1949 року текст Північноатлантичного договору було опубліковано.

Урочиста церемонія підписання договору відбулася 4 квітня 1949 року у Вашингтоні за участю 12 держав: Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Канади, Норвегії, Португалії, США, Франції. У 1952 році до договору приєдналися Греція й Туреччина, в 1955 – Федеративна Республіка Німеччина, а в 1982 – Іспанія.

2. У чому суть Північноатлантичного договору?
Північноатлантичний договір був підписаний у Вашингтоні 4 квітня 1949 року, згідно з яким утворився альянс з 10 європейських і 2 північноамериканських незалежних держав з метою взаємної оборони. Ще 14 європейських держав приєдналися до договору в період між 1952 –– 2004 роками.

Сам по собі договір є звичайним документом. Він починається з короткої преамбули, з якої стає зрозуміло, що договір складено в дусі статуту ООН і фактично бере свою легітимність від цієї організації. Інша частина тексту складається з 14 статей, які встановлюють суттєві зобов’язання, що покладаються на країни-члени, як по відношенню одна до одної, так по відношенню до альянсу в цілому.

Деякі статті заслуговують особливої уваги.

Стаття 3 є базисом для колективного оборонного формування. В ній зазначено, що країни-члени альянсу мають підтримувати й розвивати свої оборонні можливості, як індивідуально, так і колективно.

Стаття 4 забезпечує базу для консультацій між країнами-членами в будь-який момент, коли яка-небудь з них відчуватиме, що їй загрожує небезпека. У цій же статті підкреслено фундаментальну можливість широкомасштабного консультаційного процесу, що відбувається в межах Альянсу.

Стаття 5 стосується особливого підтвердження права на індивідуальну або колективну самооборону, як це оговорено в статті 51 статуту ООН. Вона визначає, що країни, які підписують Північноатлантичний договір, погоджуються, що озброєна атака або напад на одну або кількох з цих держав буде вважатися нападом на всі ці країни.

Статтю 9 було присвячено заснуванню Північноатлантичної Ради, як єдиного офіційного органу, створюваного в межах договору. Вона висуває перед Радою завдання по створенню підзвітних органів, які можуть бути необхідні з метою виконання завдань договору. Сьогодні структура комітетів і управлінь або агенцій, які послідовно створювалися Радою за підтримки міжнародних цивільних і військових компонентів, і є тим, що стало називатися організацією Північноатлантичного договору.


У інших статтях договору кожна країна-член НАТО бере на себе особливі зобов’язання щодо оборони та безпеки. Жодне з цих зобов’язань не впливає на їхні права й обов’язки, окреслені статутом ООН.

Північноатлантичний договір з 1949 року продовжує гарантувати безпеку своїм країнам-членам. Багато інших європейських країн не безпосередньо, однак також виграли від системи безпеки, запровадженої Альянсом. Після закінчення холодної війни, Альянс не лише привітав нових членів, а й реорганізував себе так, щоб інші країни могли брати активну участь у його діяльності. Вся Європа безпосередньо виграє від підвищення стабільності й взаємної довіри, яка так і створюється.

НАТО орієнтується на безпеку в майбутньому. Про це свідчить створення Ради Євроатлантичного Партнерства й програми «Партнерство заради миру». Альянс є єдиною міжнародною організацією, яка має необхідні сили та засоби не тільки для підтримання безпеки, а й організації колективної оборони в інтересах збереження миру. Щоб бути готовим до виконання аналогічних завдань у майбутньому, НАТО трансформувала свої політичні й військові структури, адаптуючи їх до миротворчої діяльності та завдань щодо врегулювання криз.
3. На яких принципах будується політика євроатлантичної безпеки на платформі НАТО?
Логіка співробітництва у сфері регіональної безпеки досить чітка: об’єднуючи належним чином ресурси, країни з однаковими підходами можуть ефективніше зміцнювати свою власну безпеку.

У військовому плані співробітництво збільшує потенціал збройних сил кожної з таких країн.

З політичного погляду співробітництво у сфері безпеки є завершальним етапом у зміцненні довіри й безпеки, бо таке співробітництво потребує прозорості, координації та взаємної довіри.

Досвід НАТО свідчить, що регіональне співробітництво не замінює інші види співробітництва, а доповнює їх. Кожна країна може бути учасником декількох систем безпеки, не ставлячи під ризик жодну з них. За приклад можна навести співробітництво в аерокосмічній оборонній сфері між Канадою та США або власне європейську систему безпеки й оборони.


Зараз НАТО залишається потужною міжнародною структурою, здатною реально гарантувати безпеку своїх членів. Ця організація ще тривалий час лишатиметься найголовнішим чинником безпеки на нашому континенті, навіть після того, як набере сили європейська політика безпеки й оборони.

Чим це обумовлено?

По-перше, в галузі безпеки чітко визначено основні завдання НАТО:

– слугувати основою для гарантування стабільності в усьому євроатлантичному регіоні;

– забезпечувати форум для проведення консультацій з питань безпеки;

– здійснювати стримування та захист від будь-якої форми агресії стосовно будь-якої з країн-членів Альянсу;

– сприяти ефективному запобіганню конфліктам і брати активну участь у врегулюванні криз;

– сприяти розвитку широкомасштабних партнерських відносин і діалогу з іншими країнами у євроатлантичному регіоні.

По-друге, політика європейської безпеки на платформі Альянсу будується на принципах, які цементують НАТО: ідеологічно-ціннісні принципи, принципи політичної взаємодії і військового будівництва країн-учасниць союзу.

Першу групу принципів, що синтезують ідеологічно-ціннісний вимір – цінності лібералізму, становлять принципи демократії, свободи особистості, верховенства права й свободи торгівлі. Цю групу принципів можна назвати «домінант-принципами», вони створюють підґрунтя для міждержавного діалогу.

Другу групу принципів становлять 10 принципів політичної взаємодії, затверджених Гельсінським Заключним актом Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (1975 р). Окремі з них дослівно використовують у офіційних документах НАТО: принципи, що проголошують розв’язання міжнародних спорів мирним шляхом, утримання сторін від застосування сили чи загрози силою тощо.

Третя група принципів створює те «загальне», що становить основу політики воєнної безпеки на платформі НАТО:


  • визнання Північноатлантичного договору від 1949 року, Стратегічної концепції Альянсу й участь у їх виконанні;

  • демократичний і цивільний контроль над збройними силами;

  • оптимізація організаційно-штабної структури, бойового та кількісного складу в інтересах її відповідності умовам ведення війн шостого покоління;

  • упровадження інформаційних технологій і систем ВТЗ (високоточної зброї);

  • стандартизація й оперативна взаємосумісність збройних сил країн-учасниць;

  • прозорість військового бюджету тощо.



следующая страница >>