shkolaw.in.ua 1
СЕЛУ ПОТРІБНІ КАДРИ, ЯКІ Б ВИРІШУВАЛИ ВСЕ


Мені вже доводилося не раз писати про земельну реформу. Це, загалом, гігантська робота, спрямована на формування, говорячи стертими штампами, ефективного власника на землі, пристосування його до ринкових відносин. З цією метою відбулося паювання землі і майна колективних сільгосппідприємств, виникло фермерство, триває реорганізація КСП в акціонерні товариства, приватні підприємства, сільськогосподарські кооперативи, товариства з обмеженою відповідальністю тощо. Але все це з різних причин не змінило на краще економічну ситуацію на селі, вона продовжує ускладнюватися, що не може не відбиватися на людях, перш за все тих, на професіоналізмі і відданості справі яких тримається виробництво.

Якось довелося чути обурення керівника районного масштабу: в одному господарстві посіяли зерно, яке тільки вдалося знайти в коморі — неочищене, наполовину з насінням свиріпи та інших бур'янів, та ще й по веснооранці і по сухих грудках. Факт реальний, але не єдиний і, можливо, не найобурливіший, якщо згадати драматизм тих чи інших сільськогосподарських кампаній останніх років. Але і цей факт, й інші наштовхують на роздуми: що до них більшою чи меншою мірою прислужилося — наша бідність, вселенський розвал чи й спровокована ними безвідповідальність кадрів? Я пам'ятаю, як кілька років тому в одному радгоспі (вже КСП) Бобринецького району (не називаю його, бо там зараз інший керівник) несамовито ревла худоба на фермах, бо її того дня не годували, хоча у полі косили зелень і трактори снували сюди-туди, але возили вони масу не на ферми, а на окремі приватні обійстя. Мене люди запрошували подивитися на буряки радгоспні і ті, що на ділянках радгоспних спеціалістів (на орендованій землі).

Тоді ще не вірилося, що це нова реальність. Зараз таке вже не дивує. Хоча люди все-таки дивуються: звідки вона? У відповідь можна почути: це наслідок земельної реформи.

Не знаю, чи точно, але дуже образно сказав якось знайомий голова КСП: земельна реформа — це перевернутий світ догори ногами. Все, що на чомусь трималося, втратило опору, попадало. На ногах опинилося те, що тоді стояло ненормально — догори ногами. Це, звичайно, перебільшення. Винна, мабуть, не сама реформа, а те, як і в яких умовах її здійснюють. Більша частина селян не тільки не побачила привабливої мети чи підштовхувального стимулу, а й злякалася повальної руйнації старого, і єдине, чим найбільше клопоталася, це тим, щоб хоч якийсь уламок прихопити собі, хоча б шиферину із розваленої ферми.


Кадри, які колись вирішували все, тепер у своїй більшості втратили грунт під ногами, відчули себе безсилими і непотрібними. Відбулася переорієнтація сільських кадрів: частина пішла в комерційні структури і знайшла себе у бізнесовій сфері. Частина подалася у фермери причому першими фермерами стали багато колишніх голів колгоспів, головних спеціалістів, керівників середньої ланки. Частину керівників, переважно хороших, так би мовити, з'їла охлократія і групівщина (війна команд), до керівництва в таких господарствах прийшли розвалювачі. Кожний новий керівник, як правило, набирав собі нову команду залежно від того, яку мету він собі ставив. Як свідчать листи до редакції, в ці команди включалися не тільки однодумці, а й передусім родичі. Звісно, що в такі команди не вписувалися високопрофесіональні і високовідповідальні спеціалісти.

Частина досвідчених кадрів за віком просто вибула, бо ж це вже роки триває, а заміна не прийшла, бо тепер тих умов, що колись створювалися для молодих спеціалістів, уже ніде немає.

Досить скоро став відчутним брак саме таких висококласних досвідчених кадрів (особливо там, де керівники формують свої команди не за діловими якостями спеціалістів, а за принципом їхньої особистої відданості): виробництво стало котитися вниз не тільки через диспаритет цін і тому подібне. Хоча тут слід сказати, що і згадані обставини, так би мовити, теж дискваліфікуюче діють на кадри. Коли немає пального, добрив, насіння, гербіцидів, справної техніки, то агроном, інженер, механізатор не можуть реалізувати свій професіоналізм, відчувають безсилля і безнадію, а все це призводить до отупіння і збайдужіння кадрів: як складеться, так і буде. І вже не тільки рядові трудівники, а й спеціалісти, середня ланка керівників сяк-так відбувають трудову повинність у суспільному секторі, зберігаючи сили для свого приватного підсобного господарства.

Село заплуталося у такий клубок згубних причин і наслідків, що не збагнути, звідки що випливає. Лише статистика підтверджує очевидність: за останні роки в суспільному секторі у три-п'ять разів скоротилося поголів'я худоби і птиці, у деяких господарствах практично не залишилося великої рогатої худоби. Все це зробило непотрібними зоотехніків, майстрів машинного доїння, техніків штучного осіменіння тварин, і вони або знаходять собі інше місце роботи, або ж залишаються (без зарплати) на тих же посадах без можливості застосовувати свій професіоналізм.


Подібна картина спостерігається і в землеробстві. Адже не секрет, що в багатьох господарствах сотні і тисячі гектарів землі не обробляються або ж увесь обробіток зводиться до оранки, сівби та збирання врожаю, та й ці операції не завжди вчасно і якісно виконуються через брак пального чи несправну техніку. Зважаючи на вкрай слабку матеріально-технічну забезпеченість, господарства змушені запрошувати мобільні машинно-тракторні загони, які і зорють, і посіють, і зберуть, але й заберуть чи не увесь урожай. Свої ж механізатори залишаються без діла і зарплати, розучуються працювати, відвикають від дисципліни, організованості, а це веде до внутрішнього спустошення людини, пияцтва, крадіжок.

Однак тут хочеться відзначити (з гіркою іронією), що бідність, скрута у багатьох господарствах навіть підвищили професійний рівень кадрів — сільських механізаторів, слюсарів, інженерів, механіків. Вони проявляють дивовижну майстерність, раціоналізаторський хист, ремонтуючи, латаючи стару, зношену техніку, з нічого щось роблять. «Золоті люди» — так якось сказав про своїх спеціалістів голова КСП ім. Ульянова Новоукраїнського району М. М. Скічко. Справді, про таких людей мало сказати: «Майстер — золоті руки». Вони золоті не тільки вправними руками, а й благородством душі, совістю, бо без них людина не здатна на таку самопожертву.

Зазнала відчутної деградації система підготовки кадрів для села. Справа не тільки у скороченні обсягів їх підготовки, а й у рівні доступності здобуття кваліфікації і гарантії її реалізації. Звичайно, земельна реформа, формування ринкових відносин поставили вимогу підготовки кадрів нової якості і спрямування. Сталися зміни в престижності професій. Але все це не має реального впливу на виробництво, оскільки останнє ще котиться вниз і не може затребувати ні технічних, ні організаційних, ні професійних новацій. Бо чи до цього зараз тому КСП, де половина землі не обробляється через нестачу матеріально-технічних ресурсів, чи тому, де через такі ж обставини землю обробляють «летючі» бригади, а свої люди залишаються спостерігачами.


Немовби передбачаючи, що чекає попереду сільське господарство і всю нашу економіку, творці земельної реформи дали можливість мало не кожному громадянинові прилучитися до землі як до годувальниці. Рожеві мрії наївних людей про те, що одержана ділянка під дачу стане зручним, на свій смак облаштованим місцем відпочинку на природі, скоро змінилися усвідомленням, що то потогінне місце і для багатьох єдине, де можна здобути якісь засоби від голоду. Принагідно слід відмітити, що в той час, як селяни на тисячогектарних масивах втрачали свій професіоналізм, городяни на своїх дачно-городніх діляночках набували агротехнічних знань, вмінь і досвіду.

А загалом і на неозорих масивах, і на клаптиках прогресує примітивізація виробництва — без сучасної техніки, без добрив, засобів захисту рослин, без ціни на вироблену продукцію люди витрачають більше фізичних і моральних сил, деградуючи як професіонали (заразом деградують і ґрунти, наші оспівані чорноземи), ніж одержують від того плодів для їх відновлення.

Цьому повинен настати кінець. Про це вирують пристрасті в парламенті, на це нібито націлені президентські укази, урядові програми щодо підтримки вітчизняного сільгосптоваровиробника. Але все це ще поки що у фазі словесно-паперових вправ. А діло...

Діло всупереч усьому робиться в окремих господарствах, де керівники — з отих «золотих людей». Людей, в яких є благородство душі, совість, відповідальність, котрі працюють не задля особистого добробуту, а протистоять обвальній деградації села, землі, людського фактора, в т.ч. такого його прояву, як професіоналізм.

Можу назвати десятки господарств, де здійснюється розумна, далекоглядна кадрова політика, заохочують професіоналізм, вбачаючи в цьому запоруку сьогоднішнього виживання і майбутнього піднесення. Минулорічних жнив був у КСП ім. Шевченка Бобринецького району. На пшеничному полі, де трудилися комбайни, помітив, що тут, біля головного агронома, крутяться молоді хлопці. Запитую голову КСП А. М. Тесленка, хто вони. «Це практиканти, — відповів Анатолій Миколайович, — майбутні спеціалісти. Хай вчаться. Землю передати треба в грамотні руки». А якщо вчитися молодим кадрам практичної справи, то саме в таких господарствах, як це, чи ЗАТ «Олексіївське» Кіровоградського району, селянська спілка «Весна» Голованівського, КСП «Нива» Новоукраїнського, агрофірма «Маріампільська» Петрівського району... Не розгублено ще до кінця багатющий хліборобський досвід у нашому степовому гіталовському краї, який донедавна був знаний у всьому світі як хліборобська академія. І віриться, будуть наші люди працювати на своїй землі на вітчизняній техніці, найнадійнішій у світі.

1999