shkolaw.in.ua 1 2 3

План


1. Вступ.

2. Політичні проблеми.

3. Проблеми народонаселення.

4. Екологічні проблеми.

5. Економічні проблеми.

6. Продовольчі проблеми.

7. Соціальні проблеми.

Вступ

Гострі глобальні проблеми активно вивчали провідні вчені світу (полі­тологи, соціологи, демографи, економісти, географи, біологи, математики та ін.). їх зусиллями наприкінці 60-х-на початку 70-х років XX ст. сформу­валася нова міждисциплінарна наука — глобалістика. Проте перші наукові передбачення таких проблем були зроблені значно раніше. "Батьком" гло-балістики можна вважати англійського вченого-монаха Т.Мальтуса, який ще на початку XIX ст. проаналізував глобальну проблему зростання наро­донаселення.

У другій половині XIX ст. з'явилося багато праць учених-географів, що стосувалися взаємовідносин суспільства і природи. Всесторонній аналіз негативного впливу тодішнього господарства на навколишнє середовище дав американський вчений Д.Марш у книзі "Людина і природа" (1864 p.). Про гостру екологічну спрямованість цієї праці говорить її початкова наз­ва — "Людина — руйнівник гармонії в природі". Значну увагу глобальним екологічним проблемам приділяла група європейських вчених, що працю­вали під керівництвом французького географа Елізе Реклю, який, зокре­ма, написав 19-томну географію "Земля і люди" і 6-томну працю "Людина і Земля".

Теоретичні основи сучасної глобалістики заклали на початку XX ст. французький учений Теяр де Шарден та український учений В.І.Вер-надський, котрі розробили вчення про "ноосферу" — як сферу панування розуму на нашій планеті.

Велику роль у становленні глобалістики відіграла міжнародна неуря­дова організація вчених, політичних діячів, бізнесменів, яка отримала на­зву Римський клуб. На замовлення Римського клубу було виконано ряд моделей глобального розвитку. Першою і, мабуть, найбільш песимістичною була модель Д.Форестера і Д.Меддоуза, яка пройшла ряд стадій ("Світ-1", "Світ-2", "Світ-3") і відома як доповідь Римського клубу у 1972 р. під на­звою "Межі росту". Творці моделі прийшли до висновку, що коли збере­жуться післявоєнні темпи росту населення, споживання сировини і енергії та забруднення довкілля, то людство неминуче чекає глобальна катастро­фа найпізніше наприкінці XXI ст. Тому автори "Меж росту" пропонували зупинити ріст світової економіки, законсервувавши відсталість більшості країн світу.


Ця модель була піддана гострій критиці (особливо вченими колишньо­го соціалістичного табору), але виконала свою позитивну роль тим, що привернула увагу широкої світової громадськості до глобальних проблем. "Межі росту" в науці, енергетична та сировинна криза, що почалася у 1973 р. в економіці, сприяли швидкому переходу передових країн світу на енерго- і матеріалозберігаючі та природоохоронні технології, а також по­шукам шляхів виходу людства із передкризового стану. Про такі пошуки свідчать назви наступних доповідей Римського клубу: "Людство на роздо­ріжжі" М.Месаровича і Е.Пестеля (1974 p.), "Перегляд міжнародного по рядку" Я.Тінбергена (1976 p.), "Цілі для людства" Е.Ласло (1977 p.); "Поза межами віку марнотратства" Д.Габора і У.Коломбо (1978 p.). Дуже цікавою с праця "Дороговкази в майбутнє" (1980 р.) нашого земляка (зараз громадя­нина Швейцарії) Богдана Гаврилишина, який основну увагу приділив полі­тичним і соціальним проблемам розвитку людства і вже тоді передбачив розпад світової соціалістичної системи і Радянського Союзу.

Усі глобальні проблеми (звичайно, умовно) можна поділити на полі­тичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні.

Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: а) війни і миру та гонки озброєнь в глобальному масштабі; б) економічного і полі­тичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; в) вирішення регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії та Африці.

На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів; забруднення навколишнього середовища; збіднення генофонду Землі.

Дуже різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми. Для країн третього світу характерний "демографічний вибух", а в розви­нених країнах спостерігається постаріння і депопуляція населення.

Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і куль­тура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої кі­лькості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів.


За останні два десятиріччя найбільших успіхів людство досягло у ви­рішенні глобальних економічних проблем — сировинної і енергетичної. Проте у багатьох районах світу ці проблеми, так само як ще одна економічна проблема — продовольча, є дуже гострими.

Усе більшої актуальності набувають такі міжгалузеві проблеми, як освоєння світового океану та мирного освоєння космосу.

Зрозуміло, що будь-яка класифікація глобальних проблем не може бути вичерпною і абсолютно об'єктивною. Це пояснюється тим, що біль­шість проблем мають і політичні, і соціальні, і економічні корені і тісно взаємопов'язані. Так, зменшення витрат на гонку озброєнь дасть змогу роз­в'язати соціальні, екологічні та інші проблеми. Зменшення матеріале- та єнергомісткості продукції сприятиме вирішенню не лише економічних, а й екологічних проблем.

1. Політичні проблеми

Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції — створення світових імперій та національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагав розвиток світового господарства, йшли шляхом створення велетенських наддержав — імперій. У таких державах можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих дер­жав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводила до виникнення спочатку міжплемінних, а потім міжнаціональних супереч­ностей, які дуже часто вирішувались за допомогою воєн.

Учені, шукаючи універсальний засіб для припинення воєн, ще більше провокували гонку озброєнь. Наприклад, шведський винахідник і підприємець А.Нобель, який у середині XIX ст. винайшов динаміт, вважав, що ця сильна вибухівка змусить людство жахнутися можливих наслідків май­бутніх воєн і припинити їх. Але у першій половині XX ст. людство пережи­ло дві світові війни, у яких основною руйнівною силою був тринітротолу­ол — винахід Нобеля.


Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресур­си більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед полі­тичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Націй, а після Другої світової — Організація Об'єднаних На­цій. Проте, протистояння упродовж 1920-80-х років двох військово-політич­них блоків (що отримало назву протистояння Сходу і Заходу) призвели до небаченої у світі гонки озброєнь і нарощування арсеналів зброї масового знищення, насамперед ядерної. Це поставило людську цивілізацію на грань фізичного самознищення, бо використання навіть частини ракетно-ядерно­го потенціалу двох наддержав того часу, СРСР і США, могло викликати ланцюг екологічних катастроф, що отримали назву "ядерної зими".

Тому дедалі більше вчених, політичних діячів, широкі кола громадськості прилучилися до антивоєнного руху. Широкомасштабне розгортан­ня цього руху у 70—80-х роках XX ст. та економічні проблеми, викликані гонкою озброєнь, насамперед у так званих соціалістичних країнах, змуси­ли лідерів СРСР і США розпочати переговори про скорочення озброєнь. Спочатку було досягнуто згоди про ліквідацію найбільш небезпечних ра­кет середнього радіусу дії і крилатих ракет ( договір ОСО-1), які концен­трувались у Європі і могли доносити ядерні боєголовки до цілей за 5-6 хв. Дещо згодом були підписані договори про скорочення звичайних озбро­єнь у Європі та 50% скорочення стратегічних ядерних озброєнь усіх типів (ОСО-2). І хоч розпад радянської імперії розширив кількість країн, що володіють ядерною зброєю, та Росія, Україна, Казахстан і Білорусь взяли на себе міжнародні зобов'язання колишнього Радянського Союзу. Украї­на, яка на певний час стала третьою ракетно-ядерною державою світу, повністю відмовилася від неї.

Досі найбільшими ядерними арсеналами володіють Росія і США, але свої запаси і можливості для подальшого виробництва цієї зброї мають також Франція, Великобританія і Китай. Хоч загроза виникнення світового ядерного конфлікту значно зменшилася, але окремі сучасні тенденції розвитку політичних подій роблять цю проблему досить гострою.


Насамперед, окремі політичні кола у Росії мріють відродити військово-політичну могут­ність колишньої імперії з її потужною наступальною ядерною зброєю. По-друге, чимало країн (Ізраїль, Пакистан, Індія, Іран, Ірак, КНДР) праг­нуть оволодіти ядерною зброєю. Нарешті, досить небезпечним під час воєн може виявитися і "мирний" атом. Десятки атомних електростанцій, розта­шованих у густозаселених районах Європи, США, Японії та інших регіонів світу, при застосуванні сучасної звичайної високоточної зброї можуть бути зруйнованими. Важко уявити, до яких наслідків призведе вибух сотень "Чорнобилів" одночасно, адже в атомних реакторах міститься у десятки і сотні разів більше запасів радіоактивних речовин, ніж у найпотужніших атомних бомбах.

Небезпека нової світової війни весь час підтримується великою кількістю регіональних військово-політичних конфліктів. Регіональні конфлікти вже після Другої світової війни завдали величезних збитків і забрали жит­тя десятків мільйонів осіб у Кореї, В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, на Близь­кому і Середньому Сході, у Центральній, Південній і Східній Африці та інших регіонах світу. Раніше більшість цих конфліктів провокувалися ра­дянською імперією, яка прагнула поширити "завоювання соціалізму" на весь світ. Будь-який режим, який заявляв про перехід на шлях "соціаліс­тичного розвитку", одразу ж отримував масовану військову та економічну допомогу. Таким чином були вишіекані диктаторські режими на Кубі (Ф.Кастро), у Лівії (М.Каддафі), в Іраку (С.Хусейн) та ін.

Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній або релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних кон­фліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, пів­день Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистоян­ня між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульмансь­ких країнах посилюються ісламський фундаментализм, який становить сут­тєву загрозу для міжнародної стабільності.


Людство докладає величезних зусиль, щоб ліквідувати вогнища регіона­льних конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миро­творчих організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки і військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, на Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Але в багатьох випадках миротворчі ініціативи зазнають краху (особливо це стосується африкансь­ких країн). Наслідком військово-політичних конфліктів є консервація від­сталості багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.

Регіональні конфлікти часто породжують ще- одну важливу сучасну проблему — міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, по­їздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.

Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при усу­ненні їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режи­мів, національному, релігійному і соціальному гнобленні.
2. Проблеми народонаселення

Проблеми народонаселення є невід'ємною частиною глобальних про­блем сучасності, до складу яких входять також проблеми війни і миру, зростаючого розриву в рівнях економічного розвитку країн різного типу, забруднення довкілля, забезпечення продовольством населення Землі, во­дних, сировинних і енергетичних ресурсів, боротьби з міжнародним теро­ризмом і організованою злочинністю.

Прирости населення в різних регіонах різні. Переважаюча більшість населення живе в країнах, що розвиваються. В 1990 р. у цій групі країн проживало 4087 млн осіб (разом з Китаєм). До 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд осіб, що становитиме 95% приросту населення світу. Таких темпів приросту країни цієї групи не мали навіть у 60-ті роки XX ст., на які припадає пік природного приросту населення. Особливо динамічно зростає населення в країнах Африки, де природний приріст становить 3%: на рік, тобто 10 мли осіб щорічно. Середньорічні темпи природного приросту населення країн Азії і Латинської Америки становлять 1,8%, серед яких виділяються Індія, країни Західної і Південної Азії, Центральної Америки і Андської групи.


Кількість населення економічно розвинених регіонів світу знизилося із 33,1% у середині XX ст., до 24,1% в останній чверті століття; за прогнозними розрахунками ООН спад триватиме й далі. Особливо це стосується розвинених країн, що входять до Організації економічного співробітницт­ва і розвитку — 20% в 1950 р. і 14% наприкінці століття. В той же час відбулося зростання цього показника в країнах Азії, Африки, Латинської Америки — з 66,9%. у 1950 р. до 79,5%, у 2000 р.

Прогнозні розрахунки ООН свідчать, що навіть якщо найбільш бідними в економічному розвитку залишаться лише країни Південної Азі і і Африки, їх частка в населенні світу до кінця XXI ст. перевищить 60%.

В останній чверті XX ст. у розвинених країнах Європи, Північної Америки, в Австралії, Японії природний приріст не перевищує 1 % на рік. Зниження показників народжуваності викликає зміну вікової структури населення (зменшення частки дітей і молоді, збільшення кількості людей похилого віку, тобто ''постаріння населення"), зменшення його кількості в працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової структури викликає складні проблеми економічного, політичного і культурного характеру. У країнах Азії, Африки. Латинської Америки швидке зростан­ня кількості населення (подвоєння через кожних 20-30 років) призводить до загострення важливих соціально-економічних проблем в цих регіонах: значного переважання темпів приросту населення над темпами економіч­ного росту і до ще більшого відставання від аналогічних показників розви­нених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30%. працездатного насе­лення світу), зростання чисельності неграмотних (950 млн чол. за даними ЮНЕСКО в 2000 р.) поряд з ростом частки грамотного населення в світі (85%. наприкінці століття).

У групі країн нової індустріалізації (Східна Азія, окремі країни Латинської Америки) показники природного приросту становлять від 0,7 до 1,5% у результаті втілення у життя програми планування сім'ї.


У великій групі країн тропічної Африки, Південної Азії, деяких країн Центральної і Південної Америки, а також країн мусульманського Сходу зберігаються традиції високої народжуваності і природний приріст перевищує 2,5-3%.

У найбагаточисельнішій групі країн, що розвиваються (Індія, Індонезія, країни Індокитаю, Мексика, Колумбія, Венесуела, Чилі. Єгипет, Туніс та ін.), де діють державні програми планування сім'ї, показники природ­ного приросту населення коливається від 1,5 до 2,5%

Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу може вступити в XXI ст. з 1 млрд безробітних, 1 млрд голодуючих. 1 млрд неграмотних, 2 млрд, що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд знедолених, що зна­ходяться за "межею бідності".

Для вирішення глобальних демографічних проблем слід встановити допустиму межу чисельності населення Землі (від 10 до 20 млрд осіб), визначити строки стабілізації загальної чисельності населення (близько 2110 р. — 10,5 млрд осіб, в тому числі в Азії — 57%, в Африці — 19%населення світу), Амстердамська декларація ЮНФПА (Фонд ООН в галузі народонаселення, заснований в 1967 р.) передбачає застосування заходів, скерованих на зменшення показників народжуваності, підвищення якості населення (освіта, здоров'я), демографічної грамотності, підвищення соці­ального статусу жінок, планування сім'ї, на що ЮНФПА передбачив ви­тратити до кінця XX ст. 10 млрд американських доларів щорічно.

Глобальністьпроблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, і нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.


следующая страница >>