shkolaw.in.ua 1


Мельник Ю.І.

Завідуючий відділом регіонального моніторингу

Одеського філіалу НІСД
Газопровід „Набукко”: можливості для України
Сучасна ситуація в Європі та в цілому в світі у сфері енергетики і енергобезпеки характеризується як напружена. Відносини між постачальниками, транзитерами і споживачами ускладнюються та віддзеркалюються на політичній сфері. У перспективі залежність європейських країн у енергоресурсах буде зростати, що висуває на порядок денний питання диверсифікації джерел та маршрутів постачання енергетичних ресурсів, пошук союзників та надійних партнерів.

У цьому відношенні ситуація в Україні та інших країнах Східної Європи є аналогічною, але з однією поправкою, - ці країни окрім споживачів виконують ще й транзитні функції на шляху постачання енергоресурсів зі Сходу на Захід. Суттєву роль у цьому відіграє саме Україна, яка забезпечує транспортування газу до Європи в обсязі майже 80%, причому до недавніх пір цей показник становив 90%. Проте певні впливові гравці, як наприклад Голова комітету акціонерів компанії „Nord Stream AG”, колишній канцлер ФРН Г. Шрьодер, пропонують суттєво знизити обсяги транзиту газу через Україну шляхом реалізації відповідних проектів [1].

Отже і Росія, і ЄС вишукують нові шляхи для доставки енергоресурсів. ЄС здійснює це для диверсифікації джерел та маршрутів, щоб зменшити залежність від одного (російського) джерела, а РФ для виключення транзитних країн або мінімізації їх участі у процесі постачання енергоресурсів, що сприятиме збільшенню прибутків для Росії та здійсненню політичного та економічного тиску на країни - транзитери.

Останнім часом створення нових маршрутів набуває все більшої динаміки, зокрема через оголошення та втілення нових проектів. Практично усі вони так чи інакше передбачають обхід України з Півночі або з Півдня, що загрожує Україні втратою статусу основної з’єднувальної ланки між енергоресурсами Сходу та споживачами Заходу.


Ще однією передумовою та суттєвим чинником посилення напруженості у газовій сфері стане те, що у найближчий час Україна та країни ЄС стають прямими конкурентами за енергоресурси Росії та Каспію. Фактично, може створитися дефіцит газу на Заході (у тому числі штучний) шляхом реального або фіктивного спрямування певних обсягів газу на Схід. Китай, який невпинно нарощує обсяги енергоспоживання, претендує на певні обсяги енергоресурсів. На нашу думку, пріоритет у будь-якому разі буде віддано найбільш платоспроможному ринку – ЄС, але й Китай не можна скидати з рахунку. Росії це дає змогу маніпулювати напрямками постачання енергоносіїв, вибиваючи для себе необхідні політичні рішення.

Метою цього дослідження є вивчення особливостей і характеристик проекту газопроводу „Набукко”, прогнозів розвитку ситуації навколо нього, можливостей та формату участі України у його реалізації.

Актуальність питання визначається необхідністю посилення енергетичної безпеки України, пошуку точок дотику з ЄС, вироблення спільної з партнерами по ГУАМ та СДВ енергетичної політики, зменшення залежності від монопольного становища Росії у забезпеченні енергоресурсами, пошуку альтернативних варіантів та маршрутів постачання енергоресурсів, одним з яких може стати газопровід „Набукко”.

На даний час існують (або тільки формуються) 4 магістральні маршрути транспортування газу до ЄС з Росії, як одного з основних джерел енергозабезпечення (30% обсягів імпорту газу):

- північний „Nord Stream (Росія – Німеччина), проект в стадії реалізації, основна частина його повинна пройти по дну Балтійського моря, проектна потужність І-ої черги - 27,5 млрд. м³, реалізація другої черги збільшує потужність у 2 рази (за умови реалізації цього проекту, особливо його морської ділянки),

- через Білорусь та Польщу, газопровід „Ямал – Європа”, потужність майже 30 млрд. м³, з можливістю подальшого нарощування,


- через Україну, об’єктивно найбільш економічно доцільний та найбільш потужний маршрут, із суттєвими потенціалом розвитку,

- південний - через Туреччину, „Blue Stream”, потужність 16 млрд. м³. Розглядаються можливості розширення цього маршруту до 24 млрд. м³ та продовження безпосередньо до країн Південної Європи (проект „Blue Stream - 2” або Південно-європейський газопровід).

В той же час Росія монопольно володіє транзитним маршрутом постачання газу з Центральної Азії, що обумовлює залежність країн цього регіону від неї. Травневі візити В. Путіна у 2007 році до країн Центральної Азії закріпили цей статус, що вилилося у декларацію про будівництво Прикаспійського газопроводу. Проте Казахстан і Туркменістан також зацікавлені у диверсифікації шляхів постачання газу, що підштовхує їх керівництво до певного діалогу з ЄС та США, іншими потенційними споживачами енергоресурсів. В той же час прямого маршруту зі східного узбережжя Каспію на захід поза Росії поки що не існує. Одним з проектів, що спрямований на це, є Транскаспійський газопровід, який лобіюють США та ЄС.

Отже, враховуючи енергетичну активність Росії, ЄС планує посилити свою енергетичну безпеку шляхом диверсифікації джерел (з Каспійського регіону та Близького Сходу) та маршрутів енергопостачання. Одним з проектів, що йде південним маршрутом через Туреччину до Центральної Європи є газопровід „Набукко” (див. рис.1, 2). Особливістю його є те, що він має пройти відносно недалеко від південно-західного кордону України через територію Румунії та Угорщини, що за певних обставин могло б сприяти підключенню до нього України.

На початку 2007 року Президент України в Румунії, Прем’єр-міністр України у Туреччині в розмові зі своїми колегами, Міністр палива та енергетики України в розмові із своїм турецьким колегою висловили зацікавленість України у реалізації цього проекту. Водночас й турецька сторона наголосила на тому, що Україна може взяти участь у реалізації „Набукко”. Більш того, з’явилася інформація, що Україна може зайняти нішу замість Франції, враховуючи певне напруження у її відносинах з Туреччиною [2]. Переконливість позицій України у цьому питанні - її досвід та технічний потенціал у газовій сфері.


Україна цей проект може розглядати з двох сторін:

- як конкурента її маршрутів, так як він спрямований на перерозподіл ресурсів газу, що могли б транспортуватися Україною,

- як варіант диверсифікації маршрутів, а за певних умов і джерел енергопостачання для самої України (за умови підключення до газопроводу).

В свою чергу проект „Набукко” можна вивчати через призму власне перспектив його реалізації, а також можливостей реалізації більш масштабного проекту щодо створення альтернативного енергокоридору Центральна Азія/ Закавказзя/ Близький Схід – Європа.

Характеристика проекту газопроводу „Набукко”

Основною метою даного проекту є створення маршруту постачання газу з країн Центральної Азії, Закавказзя та Близького Сходу до країн ЄС в контексті політики диверсифікації джерел та маршрутів енергопостачання, яка визначена Європейською енергетичною стратегією («Зелена книга»). Одним з основних транзитерів, територією якого йде значна частина газопроводу, виступає Туреччина, яка планує сконцентрувати на своїй території низку газопроводів з різних регіонів і підключити їх до „Набукко” (див. рис.1). Фактично цей газопровід є однією з ланок, але центральною, енергетичного маршруту між ресурсами Каспію (Близького Сходу) та споживачами Заходу.

Туреччина суттєво зацікавлена у залученні на себе основних енергомаршрутів південного напрямку, що певним чином та за допомогою головних гравців енергоринку їй вдається. Приклади газопроводів „Блакитний потік”, „Баку – Тбілісі – Ерзурум”, нафтопроводу „Баку – Тбілісі – Джейхан” є більш ніж очевидні.

Проект створення маршруту доставки газу з Каспійського регіону фактично складається з трьох частин: самого „Набукко”, існуючого газопроводу „Баку – Тбілісі – Ерзурум” та Транскаспійського газопроводу по дну Каспійського моря (див. рис.1). До „Набукко” також можуть бути під’єднанні газопроводи з Близького Сходу для максимального використання його потенціалу.


Будівництвом та експлуатацією газопроводу буде займатися міжнародний консорціум на чолі з австрійською нафтогазовою компанією OMV Gas GmbH. Окрім неї, серед учасників проекту - компанія Botas (Туреччина), Bulgargaz (Болгарія), S.N.T.G.N. Transgaz S.A. (Румунія) та MOL Natural Gas Transmission Company Ltd (Угорщина). Проектна потужність газопроводу 31 млрд. м³ на рік. Будівництво передбачають розпочати у 2008 році і завершити у 2011. Вартість проекту оцінюється у €4,6 млрд. ($5,6 млрд.).



Ресурс для „Набукко” планується залучити з декількох джерел – країн Каспійського регіону та Близького Сходу. Не виключається участь і Росії, про що свідчить обговорення цього питання між російською та турецькою і австрійською сторонами [4, 5, 6]. Відносно участі кожного з суб’єктів можна виділити різну ступінь ймовірності та обставин, що визначають їх поведінку. Потенційні наповнювачі газопроводу за групами інтересів такі:

1. Азербайджан - на даний час не спроможний забезпечити достатніх обсягів газу, проте є однією з найбільш зацікавлених сторін.

2. Для Казахстану та Туркменістану існує технічна проблема постачання газу – немає прямого зв’язку з основною ниткою „Набукко”, сприяти чому може реалізація проекту Транскаспійського газопроводу.

3. Іран – володіє другими за обсягами запасами газу і може розглядатися як потенційний постачальник, заважає геополітична орієнтація керівництва країни та загострення протистояння із США. До речі у першочерговому варіанті проекту постачальником планувався саме Іран.

4. Ірак - внутрішньополітичні проблеми та окупація країни.

5. Росія - має свої конкурентні варіанти, хоча участь РФ у проекті не можна скидати з рахунку. Москва активно розвиває (або декларує) південний вектор транспортування енергоносіїв і цьому ніяк не заважає членство у НАТО певних країн - транзитерів, що свідчить про застосування північно-східною сусідкою України подвійних стандартів, у тому числі відносно вибору маршрутів енергопостачання, які є не завжди економічно доцільними. Це є ознакою геополітичної спрямованості таких проектів і їх використання як важелів впливу.




Рис.2. Картосхема маршруту газопроводу „Набукко” [3]

Траса газопроводу має пройти через значну кількість транзитних країн – Грузію, Туреччину, Болгарію, Румунію, Угорщину, що за певних обставин може стати чинником не конкурентоспроможності маршруту та вплинути на стабільність постачання газу і його вартість. Суттєвою умовою зниження загальної вартості проекту та ефективності функціонування газопроводу є можливість використання та інтеграції „Набукко” в існуючу мережу газопроводів, що зумовлює проведення переговорів з їх власниками або операторами.

Особливості та основні недоліки маршруту, які впливають на його конкурентоспроможність:

- значна довжина - майже 4 тис. км. і не факт, що вона буде остаточною, що збільшує вартість самого проекту, і транзиту газу;

- невисока, відносно потреб, потужність (31 млрд. м³), з невизначеними перспективами нарощування потужності цього енергокоридору та значна кількість зацікавлених осіб, що ускладнює вироблення єдиної політики функціонування газопроводу;

- тривалий термін окупності проекту, що впливає на вартість газу, економічну ефективність проекту та активність інвесторів щодо його реалізації;

- не сформований пул основних наповнювачів газопроводу;

- фактична відсутність газових магістралей від Туркменістану та Казахстану (як потенційних учасників проекту) до основної нитки газопроводу;

- велика кількість країн – транзитерів (мінімум 5), які одночасно виступають в ролі споживачів;

- фізико-географічні умови території - гориста місцевість, що збільшує вартість проекту та вартість прокачування газу, до того ж траса проходить через тектонічно активну територію;

- газопровід розпочинається та на першій стадії проходить через найбільш складний у геополітичному та етно-конфесійному відношенні регіон, зокрема місця компактного проживання курдів тощо.


Зацікавлені сторони.

ЄС. В цілому Євросоюз висловив свою підтримку проекту. «Набукко» - один з пріоритетних проектів Євросоюзу, засади реалізації якого містяться у „Зеленій книзі”. З огляду на сучасні та прогнозовані обсяги споживання газу у Європі потужність газопроводу є незначною – лише десята частина від очікуваного приросту споживання та 3-5% від загальних обсягів споживання, що прогнозуються на 2020-2030 роки [7]. Тож за таких умов потужність газопроводу не здатна вплинути на ситуацію В той же час сам маршрут сприятиме певній маневреності щодо постачання газу до Європи. Тобто проект виступатиме як інструмент зниження тимчасових перепадів у поведінці основних постачальників – своєрідний амортизатор енергетичних відносин між Європою та Росією.

Туреччина. Анкара зацікавлена у скороченні залежності від постачання газу з одного джерела: у 2006 році частка Росії у імпорті природного газу збільшилася до 63,7%. Водночас Туреччинна сама намагається стати впливовим гравцем на енергоринку Європи. Для неї „Набукко” стає таким важелем. Окрім цього, Туреччина разом з іншими суб’єктами розглядає альтернативні варіанти газопроводів, що посилює конкурентну боротьбу за маршрути та джерела енергоносіїв.

Однією з основних умов вдалої реалізації проекту є будівництво Транскаспійського газопроводу через Каспійське море і підключення його до „Баку – Тбілісі – Ерзурум”. У такому варіанті реалізації проекту зацікавлені Азербайджан та Грузія. Не позбавлені інтересу щодо створення такого маршруту і Туркменістан з Казахстаном, навіть з урахуванням їх особливих стосунків з Росією. Стримує велика вартість проекту Транскаспійського газопроводу, за різними оцінками до $10 млрд. та неврегульованість ситуації з розмежуванням акваторії Каспійського моря.

Росія. Москва веде асиметричну енергетичну політику, використовуючи подвійні стандарти. Пред’являючи претензії Україні чи Білорусії щодо торгівлі російським газом, який отриманий шляхом надання транзитних послуг, наш північний сусід сам використовує таку схему для центральноазійського газу. При цьому Росія сама активно намагається розвивати південний маршрут постачання газу, який співпадаю значною мірою з „Набукко”. Для цього їй потрібні додаткові ресурси для виконання своїх контрактних зобов’язань. Профіцит маршрутів постачання енергоресурсів в свою чергу дозволяє маневрувати їх напрямками.


За думкою Михайла Гончара Москва намагається спровокувати конкуренцію між країнами споживачами газу щодо привілейованих відносин з нею у енергетичному секторі. Яскравим прикладом цього є позиція ФРН, Італії, Франції, Угорщини [8, с.8]. Тобто Росія намагається розбити єдність країни ЄС шляхом пропонування їм спеціальних умов співробітництва.

Подолати це можливо шляхом формування нових енергомаршрутів з інших держав в обхід території Росії і без її участі. Така політика дозволить демонополізувати ситуацію на енергетичному ринку, звільнити її від впливу домінуючих суб’єктів побідних „Газпрому”, знизити ризики щодо постачання енергоресурсів. У цьому контексті загострюється боротьба за ресурси центральноазійського газу. У Росії сильні позиції у відносинах з потенційними наповнювачами „Набукко” – Туркменістаном та Казахстаном. На даний час ці країни є залежними від Росії щодо транзиту газу на Захід. Москва фактично законтрактувала можливі обсяги для себе, тим самим покращуючи свій газовий баланс. Більш того паралельний з Енергетичним самітом у Кракові візит Президента РФ Путіна до країн Середньої Азії засвідчує міцність цих позицій і подальше домінування Росії. На жаль, поки що, очевидних альтернатив для зазначених країн немає. Ні ЄС, ні партнери в особі країн ГУАМ та СДВ поки що не запропонували реальні варіанти альтернативних маршрутів постачання їх ресурсів. Більш того, країни - власники енергоресурсів мають бажання реалізовувати інвестиційні програми на території України, Польщі тощо, у чому їм треба сприяти, що стане додатковим поштовхом у створені альтернативних маршрутів.

Основний конкурент проекту - російський „Блакитний потік” разом з декларованим „Блакитним потоком-2” (Південно-Європейський газопровід), який фактично йде паралельно „Набукко”. До того ж, необхідно врахувати, що даний маршрут вже функціонує, хоч і не на повну потужність і є збитковим. Проте його продовження до Греції та Італії, а за певних умов відгалуження до Австрії та Угорщини, здатне звести нанівець зусилля щодо реалізації цього проекту та зміцнити позиції Росії на європейському енергоринку.


Загрози для проекту

- відсутність достатніх обсягів ресурсів газу з Центральної Азії, у тому числі в наслідок їх перехоплення Росією. Одночасно РФ може скоординувати свої дії з Іраном, що теж заблокує отримання від нього газу для Європи;

- внутрішня суперечність основних учасників. Перш за все, слід виділити Угорщину, яка на даний час виказала зацікавленість щодо участі у декількох паралельних – взаємно конкурентних проектах, зокрема у продовженні „Блакитного потоку” до Європи. Також, певним чином, конкуренцію за ресурс газу може скласти, у разі його реалізації, проект „Nord Stream» через Балтійське море.

Україна та проект „Набукко”

Основна загроза для України – зменшення її значення як країни, що забезпечує абсолютну більшість (в межах 80%) газового транзиту до Європи зі Сходу. Фактично усі проекти, що є на розгляді і у власників енергоносіїв, і у їх споживачів, обходять Україну з Півночі або Півдня, зокрема й „Набукко”. В той же час, у близькій перспективі Туреччина може стати трансконтинентальним центром розподілу енергоносіїв на маршруті Схід – Захід.

Об’єктивно, територія України є найкоротшим та найбільш сприятливим з технічної точки зору маршрутом транзиту енергоносіїв з розвиненою газотранспортною системою. Тобто маршрутом, що може та вже забезпечує найбільш оптимальний режим постачання, як за вартістю транзиту, так і рівнем обслуговуванням.

Можливі варіанти підключення України до проекту - збільшення потужності газопроводу хоча б у 2 рази, що створить додатковий ресурс саме для України. Припустимий варіант взаємозаліку, коли Україна сприяє реалізації та функціонуванню „Набукко”, газ розподіляється по маршруту згідно домовленостей, а Україна як учасник проекту отримує у відповідній пропорції газ з Росії за квотою когось з інших учасників (Румунії, Угорщини, Австрії). Така схема є взаємовигідною для усіх учасників.

Обмежуючою умовою підключення України до ресурсів газу „Набукко” є вартість газу на кордоні з Румунією або Угорщиною, яка прогнозовано буде вищою за ціну на східному кордоні з Росією. Тому більш доцільно взяти участь у реалізації цього проекту з технічної точки зору – будівництво, обслуговування тощо.


Прогнози.

1. Росія, забезпечивши контроль практично усього ресурсу газу країн Центральної Азії може його спрямувати як на власне споживання, так і на експорт південним маршрутом через „Блакитний потік” і у разі його розширення та продовження далі у Південну та Центральну Європу. Не виключається і використання потужностей „Набукко”, якщо вони будуть створені раніше. Скоріш за все основні учасники консорціуму погодяться з такою пропозицією Росії.

2. Суттєвою загрозою є збільшення дефіциту газу, особливо на європейському континенті, що викличе зменшення постачання газу на менш конкуренті за ціною ринки – України, Білорусі тощо. Тому цю ситуацію треба попередити і встигнути забезпечити себе новими джерелами та маршрутами енергопостачання.

3. Транзитна роль України може поступово зменшуватися з відповідними наслідками для її економіки та ЖКГ. Хоча Україна і надалі буде залишатися основним транзитером газу, проте доходи від транзитних послуг можуть суттєво скоротитися, що зумовить збільшення витрат на придбання необхідних обсягів газу з інших джерел для внутрішнього споживання.

4. Необхідно враховувати, що Росія, країни ЄС та Туреччина зацікавлені у пріоритетному задоволенні своїх власних інтересів і потреб. Більш того, Туреччина у виборі тих чи інших енергетичних маршрутів та ресурсів для них може враховувати позицію та відношення до цього Росії. Прикладом може слугувати спротив Туреччини щодо проекту морського газопроводу Грузія – Україна – ЄС (GUEU). Хоча цей проект не є оптимальним з економічної точки зору, у зв’язку з його високою вартістю – до $12-13 млрд. [9, с. 292]. Суттєвою умовою, що обмежує його реалізацію є значна довжина морської ділянки – мінімум 700 км. До того ж може виявитися, що це питання потрібно буде узгоджувати з Росією, так як траса GUEU буде проходити відносно недалеко від її берегів та перетинати газопровід «Блакитний потік». Проте маршрут постачання газу з Ірану через Азербайджан та Грузію із залученням до нього газу з інших джерел може бути перспективним. Одним з варіантів може стати розвиток системи транспортування зрідженої фракції газу (LNG) з будівництвом на узбережжі Грузії та України відповідних терміналів.


Для конкретного вирішення питання щодо отримання газу з Каспію та Близького Сходу в якості альтернативного джерела необхідно:

- почати розробку практичних заходів спільно з Грузією та Азербайджаном щодо варіантів постачання газу з їх території, як варіант у вигляді зрідженої фракції морським шляхом з розбудовою на узбережжі відповідної інфраструктури. Паралельно це питання можна розглянути з Туреччиною. Одночасно разом з нею доцільно прорахувати варіанти будівництва газопроводу по дну Чорного моря від Синопу до кримського узбережжя для постачання іранського газу та з інших джерел;

- спільно з Білоруссю, Польщею, країнами Балтії розпочати переговори з Іраном щодо створення енергокоридору через Грузію та Азербайджан, у тому числі із застосуванням систем зріджування та регазифікації. Запропонувати підключитися до цього проекту Туркменістану та Казахстану. Для чого сприяти їм у входженні на свої роздрібні ринки палива та у будівництві нафтопереробних заводів;

- підготувати разом з зацікавленими сторонами ТЕО проекту створення енергокоридору Іран – Азербайджан – Грузія – Україна – Білорусь (Польща) з урахуванням системи транспортування LNG;

- здійснити вибір майданчиків на узбережжі Чорного моря під будівництво газоприймальних та регазифікаційних терміналів та прорахувати вартість такого проекту у порівнянні з класичними варіантами;

- активізувати діалог з Білоруссю та Польщею як партнерами щодо забезпечення транзиту російського газу на Захід, об’єднавши зусилля є можливість здійснювати скоординовану транзитну політику.

Висновки.

1. Необхідно враховувати, що ЄС – найбільш платоспроможний ринок світу. Це значить, що тут гарантується отримання найбільших прибутків. І заяви про зміну напрямів постачання виглядають дещо спекулятивно. Євросоюз має намір стримати подальшу експансію „Газпрому” на енергоринки його країн, у тому числі роздрібні.

2. „Набукко” є проектом з високою ступеню ризику, перш за все політичного. Його реалізація потребує злагодженості дій усіх учасників, у тому числі в рамках ЄС, для якого він є одним з напрямків зміцнення енергетичної безпеки.


Даний газопровід – це скоріше геополітичний проект, а не економічний, враховуючи сукупність чинників, що обумовлюють його реалізацію. Даний маршрут можна розглядати як резервну потужність для маневрування у випадку перебоїв у постачанні з інших напрямків, свого роду страховий фонд європейських країн для зниження ризиків від впливу агресивної поведінки Росії.

3. Україні немає необхідності безпосередньо підключатися до „Набукко” у зв’язку з економічною недоцільністю цього, враховуючи ймовірну вартість газу, яка буде більше за його вартість на кордоні з Росією. В той же час Україна має змогу взяти участь у будівництві цього газопроводу, що у перспективі надасть певних дивідендів у діалозі з країнами ЄС. На даному етапі Україні доцільно активізувати питання участі у будівництві газопроводу „Набукко” в якості підрядника, що стане додатковими аргументами щодо можливого отримання з нього газу в перспективі.

За певних обставин „Набукко” є конкурентом українським газопроводам, але його потужність не співставна з українською ГТС, тому Україна збереже свою роль у забезпеченні транзиту газу, проте ця роль може зменшуватися. Враховуючи усю сукупність умов зовнішнього та внутрішнього характеру Україні необхідно здійснити заходи з підвищення надійності своєї газотранспортної системи.

4. Без сформованого пулу постачальників газопровід „Набукко” не буде працювати в ефективному режимі. Суттєвим чинником активізації проекту є розв’язання питання щодо отримання газу зі Східного Каспію, для чого необхідно збудувати Транскаспійський газопровід через Каспійське море.

5. Україні необхідно звернути увагу на розвиток схем постачання зрідженого газу (LNG). Підвищення та прогнозована вартість газу у звичайному агрегатному стані вже дозволяє застосувати технології зрідження та регазифікації для забезпечення власних потреб у газі з інших регіонів, з якими немає прямого сухопутного зв’язку.

6. Україна повинна скоординувати свої дії з Білоруссю та Польщею та країнами ГУАМ, як основними союзниками у питанні енергозабезпечення, щодо захисту своїх інтересів у сфері енергетичної безпеки та виходячи із спільності їх інтересів.


7. Збільшення потужності „Набукко” у 2-3 рази зробить цей маршрут економічно ефективним і конкурентним іншим та може стати чинником приєднання до нього України у якості споживача газу. Адже за таких умов може з’явитися додатковий ресурс для України за прийнятної ціни на газ завдяки ефекту масштабу, коли витрати розподіляються на велику кількість учасників. Слід відмітити, що Україні розглядати „Набукко” (як і з будь-яких інших джерел) як альтернативу доцільно за умови отримання з нього газу в обсягах починаючи з 5-10 млрд. м³, тобто на рівні 10 і більше відсотків від загального імпорту цього енергоносія. Такий обсяг за певних умов здатний нівелювати коливання постачання газу з одного джерела.

Джерела:

1. http://today.ua/news/nffvdgr190606.html;

2. http://www.economics-ua.info/rus/id_397/;

3. http://en.wikipedia.org/wiki/Image:Nabucco_pipeline.png;

4. http://www.tek.ua/news0$n!378651.htm;

5. http://daily.rbc.ru/2006/10/05/tek/242180;

6. http://www.gazo.ru/ru/main/publication/index.shtml?id=1581&offset=20;

7. http://worldnews.org.ua/news27486.html;

8) Гончар М. Российская энергетическая политика в контексте диверсификации рынков и возникающих текучих ресурсных дефицитов: выводы для Украины// Чорноморська безпека. НОМОС, 2007/ №1, 104 с.

9) Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2006: Монографія/ За ред. О.С.Власюка. – К.: НІСД, 2006.-576 с. – с. 292.