shkolaw.in.ua 1 ... 34 35 36 37 38

156. Що робити, коли мій ум забувається під час псалмоспіву? — Якщо відхилишся думкою в розсіяння, то повернися й почни з тих слів псалма, що його мовиш, які затрималися в пам'яті. Якщо ж, повернувшись раз, двічі й тричі, важко тобі згадати слова, на яких перервав ти читання, або, згадавши, не можеш знайти того місця, з якого треба продовжувати читання, то почни цей псалом спочатку. Мета ворога - забуттям пере­шкодити славослов'ю. Читати псалми послідовно — це славо­слов'я, а не розсіюватися (при цьому) можуть лише ті, що мають чисті почуття. Але ми ще немічні. Коли ж зауважимо свою роз­сіяність, повернімо тверезість до зрозуміння того, що читаємо, аби не послужило воно нам на осудження.


  1. Якщо ж відволічуся в молитві, то що маю чинити? - Коли молишся до Бога й ум твій відволічеться, то трудися, допоки не помолишся нерозсіяно, і будь невсипущий умом, аби не від­воліктися. Якщо ж це триватиме, то бодай в кінці молитви докори собі внутрішньо і скажи зі зворушенням: «Господи, помилуй мене і прости мені всі прогрішення мої», — та й отримаєш прощення у всіх прогрішеннях, і в розсіянні, що було під час молитви.

  2. Коли брат читає псалми, то мій помисел инколи буває мирний, а инколи відволікається. Що маю робити? - Коли твій помисел перебуває мирний і ти бачиш, що від читання брата зворушуєшся, то тримайся цього діла. А щойно побачиш, що ум твій втягується в инші думки, то докори собі й присилуй себе дослухатися до славослов'я брата. — Коли завважиш, що ум зно­ву в щось втягується, знову заборони йому і так чини до трьох разів. Коли ж він перебуватиме (в цьому), тоді припини читати, але не полишай ум бездіяльним, а роздумуй про суд і вічні муки й молися святому Божому імені, мовлячи: Господи, Ісусе Хрис­те, помилуй мене.
  3. Якщо хто, стоячи на псалмоспіві з братами, не знає псалмів, що вони читають, то що є корисніше: слухати їх чи читати ті, які він знає? — Тому, що не знає псалмів, що їх чи­тають браття, замість того щоб їх слухати, корисніше буде чи­тати ті, що він сам знає, бо до слухання додається розсіяння.


  4. Порух (проти лихих помислів) має полягати в тім, аби не схилятися до лукавого помислу й не погоджуватися з ним, а довірливо прибігати до Бога. Отож, коли увійде помисел, не бентежся, а розглянь, що він хоче зробити, і чини опір, спо­кійно прикликаючи Господа. Він, прийшовши в землю Юдей­ську, тобто в людське серце, прожене бісів. Отож заголоси до Нього, як учні: Рятуй, Господи, ми гинемо! (Мт. 8, 25), і Він, прокинувшись, заборонить мисленним вітрам, і вони вщух­нуть. Бо Його є сила і слава на віки віків.

  5. Що маєш сили, принижуй себе вдень і вночі, силую­чись побачити себе нижчим за будь-яку людину. Це і є істинний шлях, і, крім нього, немає иншого.

  1. Якщо бачу, що хтось чинить непристойно, чи можу я судити про цю непристойність? І як уникати осудження ближ­нього, що від цього походить? — Те діло, яке справді непри­стойне, ми не можемо не визнавати за непристойне, бо якщо ні, то як уникнемо шкоди, що від нього походить? Того ж, хто чинить це, не слід осуджувати за словом Писання: Не судіть, і не будете суджені (Лк. 6, 37), як тому, що нам належить визна­вати себе грішними більше від усіх, а також і тому, що про-грішення брата ми маємо вважати своїм власним і ненавидіти лиш диявола, що спокусив чоловіка. Якби хто зіштовхнув ко­гось до ями, то ми осуджуємо не того, що впав до ями, а того, що зіштовхнув його, — саме так і тут. Трапляється, що чоловік робить діло, яке тим, що його бачать, видається непристойним, але він чинить його з благим наміром. Однак ми не знаємо, чи, розкаявшись, не стане брат, що згрішив, благовгодним Богові через свою смиренність і сповідь. Фарисей відійшов осуджений за свою пиху. Знаючи це, наслідуватимемо смирення митаря й осуджуватимемо самих себе, аби бути виправданими, й уни­катимемо фарисейської пихатости, аби не бути осудженими.
  2. Перебуваючи з иншими, бентежуся від соромливости, моя мова буває нерозумна й до слів додається беззмістовний сміх. Як бути? - Страху Божому невластиві всілякі збентеження, безлад і розмови. Отож перед бесідою утвердимося в страсі Бо­жому й старанно вникнемо у своє серце, щоб з'ясувати, від чого ми бентежимося і сміємося: адже в страсі Божому сміху немає. Писання каже про безумних, що вони, коли сміються — під­носять голос (Сир. 21, 20). І слово безумних буває бентежне й позбавлене благодаті. Про праведного ж каже, що він ледве ти­хенько всміхається. Отож коли відновимо в собі пам'ять про Бога й думку про те, що маємо розмовляти з нашою братією смиренно і з безмовним помислом, та й, роздумуючи про те, матимемо завжди перед очима страшний суд Божий, то таке приготування прогонить з нашого серця всілякий лукавий по­мисел, бо де безмовність, лагідність і смирення, там перебуває Бог. Найбільше пам'ятатимемо, що нам необхідно прикликати святе Боже ім'я, бо де Бог, там усе благе, очевидно ж, що де диявол, — там усе лихе.


  1. Вільне поводження буває двох родів: одне походить від безсоромности і є коренем усіх лих, а инше походить від весе­лости. Утім, й останнє не цілком буває корисне тому, хто його практикує. Але позаяк лише міцні й сильні можуть уникнути обох, а ми через свою неміч не можемо цього зробити, то в край­ньому разі можна инколи допустити те вільне поводження, яке походить від веселости, пильнуючи, щоб через нього не подати братові приводу до спокуси. - Та й у сміхові не слід давати ба­гато волі, а утримувати свій помисел, аби благопристойно оми­нути цей сміх. Бо нехай ті, що дають собі в нім свободу, знають, що від цього вони впадають і в блуд.

  2. Від бажання чути лестощі людину долає марнослав'я. Коли ж воно помножиться, приходить гордість.

  3. Чи треба цікавитися Божественними Тайнами? І чи, приступаючи до них, грішний осуджується як негідний? — При­йшовши у святий храм для прийняття Тіла і Крови Христової і приймаючи їх, дослухайся до себе, щоб без сумніву вірити тобі в істинність цього (таїнства). А як це буває, не цікався, а віруй, як сказано: Це є Тіло моє, це є Кров моя. Господь дав нам їх на від­пущення гріхів (Мт. 26, 26; Мр. 14, 22). Сподіваємося, що хто вірує так, той не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений. Отож не забороняй собі приступати, осуджуючи себе як грішно­го, а визнавай, що грішник, який приступає до Спасителя, удо­стоюється відпущення гріхів. І в Писанні бачимо тих, що присту­пали до Нього з вірою і чули цей Божественний голос: Твої гріхи відпускаються (Мт. 9, 2. 5; Мр. 2, 5; Лк. 7, 47-48). Послухай і са­мого Господа, що каже: «Я прийшов не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних. І так, визнаючи себе грішним», при­ступи до Того, Хто може спасти погиблого (Мт. 18, 11; Лк. 19,10).
  1. Коли до мене приходить многота скверних помислів і я соромлюся розповісти про них кому-небудь, — як вчинити? — Скажи Богові: Владико, прости мені, що я помислив супро­тивне до Твоєї волі свідомо чи не свідомо, бо Твоя є милість навіки. Амінь.


  2. Що мені робити, коли страждаю від пристрасті блу­ду? — Скільки можеш, втомлюй сам себе, утім, за твоїми силами. Проте не на це май надію, а на Господню любов і покров Божий, і не віддавайся нудьзі, бо вона слугує початком усіля­кого зла.

  1. Що маю робити: мене непокоїть наступ обжирства, грошолюбства, користолюбства та инших пристрастей? — Коли долає пристрасть обжирства, то щосили подвизайся заради Бога не давати тілові стільки, скільки воно вимагає. І щодо грошо­любства (користолюбства) чини так само: допоки непокоїть тебе боротьба, аж ніяк не купуй нічого зайвого - аж до сорочки й глиняної посудини, та й у найменших речах чини подвиг (про­ти користолюбства). Коли ж (за Божою поміччю) переможеш у цій боротьбі, то придбай, за Богом, те, що тобі потрібно. І щодо инших пристрастей чини так само (тобто дій усупереч).

  2. Братові, що легко спалахує гнівом: якщо б ти силу­вався померти для всякого чоловіка й узяти трохи смирення, то міг би бути спокійний і позбувся б багатьох лих. Нехай упо­кориться твоє серце перед Богом, і Його благодать заступить нас у всьому.

  3. Якщо ти (через неміч) звершуватимеш молитву і псалмоспів сидячи, але зі зворушенням, це не є перепоною для того, щоб твоє служіння було вгодне Богові, бо хто, навіть стоячи, звершує його розсіяно, труд його є нічим.

  4. Чи стоїш ти, чи сидиш або лежиш, нехай невсипущим буде твоє серце у твоєму псалмослужінні. Віддавайся молитві, безнастанно прибігаючи до Бога вдень і вночі, і тоді вороги, що поборюють душу, відступлять присоромлені.
  5. Яка ознака того, що я уповаю на Господа і що мої грі­хи прощено? - Ознака вповання на Бога полягає в тім, щоб відкинути від себе всілякий помисел турбування про тіло і зов­сім не думати, ніби щось посідаєш у цьому віці, бо інакше вповатимеш на це, а не на Бога. Ознака прощення гріхів по­лягає в тому, щоб їх зненавидіти й більше не чинити. А коли чо­ловік думає про них і серце ними насолоджується, або він ще й звершує їх на ділі, це є знак, що гріхи його ще йому не про­бачено, і ще в них його звинувачувано.


  1. Чи читати догматичні книги? — Я 6 небажав, аби ти читав ці книги, бо вони підносять ум вгору, - краще повчайся у словах старців, які впокорюють ум додолу. Я мовим це не для того, щоб принизити догматичні книги, а лишень раджу тобі, адже пожива буває різна.

  2. Писання мовить: Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця (Проп. 10,4). Що це означає? — Означає не дозволяти помислові запалати на тебе й не бесідувати з ним, а прибігати до Бога, бо якщо захочеш йому (помислові) відпо­вісти, то захопишся роздумуванням про нього, яке відтягне тебе від молитовної теплоти.

  3. Коли почую, як хтось говорить на мене лихе, що маю робити? — Притьмом встань на молитву й помолися за нього, а потім і за себе, мовлячи: Господи, Ісусе Христе! Помилуй цього брата й мене, непотрібного раба твого, і захорони нас від лу­кавого молитвами святих Твоїх. Амінь.

  1. Хто почне злословити на ближнього (й опам'ятаєть­ся), той має якнайшвидше припинити це й перемінити бесіду на иншу, кориснішу, але нехай і в цій не зволікає, аби від многослів'я (знову) не впасти у злослів'я.

  2. Із задоволенням слухати злослів'я - це те саме зло­слів'я, і заслуговує воно такого ж осудження.

  3. Є природна нудьга від безсилля, і є нудьга від біса. Якщо хочеш їх розпізнати, то чини це так: бісівське приходить ще перед тим, як ти дозволиш собі перепочити. Бо коли людина починає щось робити, перед тим як буде зроблена третина чи четверта частина справи, нудьга змушує ЇЇ полишити діло й зупинитися. Тоді не треба його слухати, а слід помолитися і стежити за ділом терпеливо, а ворог, бачачи, що людина мо­литься про це, перестане воювати з нею, бо він не хоче давати приводу до молитви.

180. Скажи (настоятелю) братії: Нехай ніхто не приховує помислу, бо якщо хто робить це, злі духи тішаться (силкуючись) погубити його душу. І якщо хтось із братів виявить тобі свій помисел, то заклич мисленно: Господи, що вгодно Тобі для спасіння душі брата, подай мені, аби я міг сказати йому і щоби сказав я Твоє слово, а не моє.


  1. Вважай себе (настоятелю) нижчим за всіх і водночас правителем усіх, що має дати відповідь за сан, який ти прийняв.

  2. Якщо я бачу, що хтось робить якесь діло, і розповідаю про це иншому, кажучи, що я не осуджую, а ми лишень роз­мовляємо, то чи немає при цьому в моєму помислі злослів'я? — Коли, говорячи, людина відчуває при цьому пристрасний по­рух, то це вже злослів'я. Якщо ж він вільний від пристрасті, то це не є злослів'я, а мовиться для того, щоб не зросло зло.

  3. Хто добровільно має в собі гріх і зло, а хто не добро­вільно? — Добровільно мають у собі зло ті, що віддають злу свою свободу, насолоджуються ним і з ним здружуються. Такі мають мир із сатаною і не борються з ним у помислах. А недобровільно мають у собі зло ті, які, за словом апостола (Рим. 7, 23), відчу­вають супротивну силу, що воює в їхніх членах, якусь темну силу і покривало, але лише в помислах, з якими вони не по­годжуються, якими не насолоджуються, яким не коряться, а лише суперечать їм, протистоять, заперечують, чинять опір та гніваються самі на себе.

  4. Як є одне тіло, а членів багато, і якщо бракує одного члена, то й тіло не є досконале, так розумій і про внутрішню людину, членами якої є багато чеснот. Якщо бракує однієї з них, то людина вже не буває досконалою. І як ремісник, що добре знає своє ремесло, але завдяки бистроті свого ума виконує й инші ремесла, не називається їх майстром, а майстром таки свого ремесла, так і тут: чоловік, що має всі чесноти, пізнається за тією і від тієї іменується, через яку найбільше сяє в ньому благодать Духа.

185. Коли завважу, що хтось зневажає святиню або хулить святу віру, то, неначе з ревности, бентежуся ним: чи це добре? — Ти вже чув, що (зло) не виправляється злом, а добром. Отож із лагідністю і довготерпінням скажи тому, хто таке чинить, по­вчаючи його страхом Божим. Якщо ж бачиш, що сам бентежиш­ся, то не слід говорити нічого.
  1. Що маю робити: я швидко захоплююся пристрастя­ми? — Не укладай з ними спілки й відверни очі /свої/, щоб не бачили суєти (Пс. 118, 37), і руки твої від захланности, і Бог визволить тебе від них. Поводься добропристойно, не наїдайся і не напивайся досита — тоді ці пристрасті втихнуть у тобі, і матимеш спокій.


  2. Помисел навіює мені страх, мовлячи: «Диявол може зробити так, що ти згрішиш, навіть якщо й не хочеш, бо ти покірний щодо нього». - Я дуже цим журюся. — Не думай, що диявол має над кимось владу: причина гріха полягає в нашій свобідній волі, а не в присилуванні того, що неначе отримав над нами владу. Людину ніхто не силує ні до спасіння, ні до гріха. Чи своєю владою спокусив диявол Єву, чи порадою? Ніде не видно його влади, бо ніхто не міг би уникати (гріха), якби він мав владу. Ми схожі на вільну людину, що добровільно від­далася иншій у рабство, але з часом отямлюється і розкаюється. Але якщо при тім не вдасться вона до сильнішого від свого (ворога), то не зможе визволитися: а коли вдасться, то неправ­дивий її пан, знаючи, що людина не є його власним рабом, не сміє нічого їй зробити заради Всесильного. Отож явно, що дия­вол не має влади над чоловіком. Тож і ти скажи своєму по­мислові: я справді боржник, але прибіг до Того, Хто може мене визволити, Який прикликав мене і мовить: Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас (Мт. 11, 28), і я маю завжди бути невсипущим, аби знову не впасти в руки ворога.

  3. Коли бесідуєш про життя святих Отців і про їхні від­повіді, то маєш осуджувати себе, кажучи: Горе мені! Як можу говорити про чесноти Отців, коли сам нічого такого не придбав і не осягнув жодного поступу? — Як би не збулося на мені те, що сказав апостол: Ти, отже, що іших навчаєш, себе самого не нав­чаєш! (Рим. 2, 21). — Коли так говоритимеш у собі, серце твоє зворушуватиметься, і слова твої будуть смиренні.

  4. Чи добре під час бесіди з кимось прикликати Боже ім'я? — І під час бесіди, і перед, і після неї повсякчас і на всякому місці треба прикликати Боже ім'я. Писання каже: Моліться без перерви (1Сол. 5, 18), бо через це викорінюється всіляка спокуса.
  5. Як може людина молитися без перерви? — Коли хтось перебуває на самоті, то має вправлятися у псалмоспіві та мо­литися вустами й серцем; якщо ж хто буде на ринку чи взагалі

    разом з иншими, то треба молитися не вустами, а умом. При цьому треба пильнувати очі для уникнення розсіяння помислів і ворожих сітей.


  1. Коли молюся і вправляюся у псалмоспіві, але не від­чуваю сили слів, що їх проказую, через нечулість серця, то яка мені користь від цього (моління)? — Хоча ти й не відчуваєш (сили того, що промовляєш), але біси відчувають її, чують і тремтять. Отож не припиняй вправлятися в псалмоспіві та молитві, і по­волі, з Божою поміччю, твоя нечулість обернеться на м'якість.

  1. Коли всі, що сидять при трапезі, світські, як нам чи­нити, не маючи того, хто б благословив (трапезу?) — Добре й світським перед споживанням їжі благословляти Бога, бо па­м'яттю про Господа їжа освячується. Це благословення не має того значення, що благословення священнослужителя, воно є лише славослов'ям і спогадом про Бога, бо всім належить Його згадувати й славословити: Отож добре робити це й світським, коли немає серед них нікого, хто благословив би їжу.

  2. Господь сказав: Блаженні засмучені, бо будуть утішені (Мт. 5, 3), а, за словом апостола, треба завжди радіти (1 Сол. 5,16) і для всіх бути доступним (Рим. 12, 10). Скажи мені, яке діло є для людини замість плачу і яке — замість постійної радости? І чи можна цим обом — і плачу, і веселості — перебувати разом? - Плач є печаль за Богом, яку породжує покаяння. А ознаками покаяння є: піст, псалмоспів, молитва, поучения в Божому сло­ві. Радість є веселість за Богом, що добропристойно виявляється під час зустрічі з иншими в обличчі чи у слові. Нехай серце плаче, а обличчя й слово добропристойно веселиться.



<< предыдущая страница   следующая страница >>