shkolaw.in.ua 1

ГУМАНІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ У НАУКОВО-ТЕХНІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ


Яковицька Л. С.

Донецький національний технічний університет,

доцент кафедри соціології і політології

Оскільки технічне знання, хоча воно і є об’єктивним, створюється людиною для людини, тобто техніка, навіть у постіндустріальних суспільствах, не є системою, що самоорганізується, задача технічних фахівців полягає у тому, щоб надавати їй певні властивості, і це дає підстави зв’язувати науково-технічну діяльність і ціннісно-смислову сферу особистості. Цей зв’язок виражає гуманістичну природу науково-технічної діяльності, тому що він суттєво впливає на характер діяльності, міжособистісні стосунки, виконує певну регулятивну функцію. Вченими всіх галузей визнається той факт, що особистісний простір ширше професійного, тому особа будує сценарії своєї професійної діяльності і життя. Саме через особистість існуюче, раніше отримане знання проявляє себе як динамічне, внутрішньо суперечливе, незавершене, а не як замкнену в собі, цілісну, незмінну систему. Є очевидним, що зміни у ціннісно-смисловій сфері професійної діяльності, можуть стати механізмом гуманістичної самореалізації особистості, допоможуть розробити нові технології професійної діяльності.

Можна сказати, що вивчення гуманістичного по­тенціалу особистості у науково-технічній діяльності обумовлюють дві ідеї. Це ідея відповідності взаємодіючих сторін - не всякий зовнішній вплив здатен викликати продуктивну діяльність, стати справжньою причи­ною професійної активності. Друга ідея - це створюючий ефект взаємодії (матеріальний або чуттєвий). Таким чином, ні зовнішні, ні внутрішні фактори, узяті самі по собі, з діяльністю і її результатом прямо не пов’язані. Кожен з них несе в собі частину умов, які, при певних обставинах, дозволять виявитися детермінації. Тобто людина може вплинути на обставини тією ж мірою, що і обставини впливають на неї. В процесі діяльності людина вдосконалює свої дії, стосунки і саму себе.

Професія є родом діяльності, що потребує спеціальних знань і підготовки в широкій області матеріального і духовного виробництва, це накладає на представників будь-якого роду діяльності відповідальність за ефективне виконання обов’язків в системі суспільних стосунків. Науково-технічна діяльність, як і будь-яка спільна діяльність, була би неможлива без того, щоб її учасники не узгоджували свої особистісні інтереси з організаційними інтересами, підпорядковуючи їх умовам спільної праці. Зміст кожної професії виходить далеко за межі власне професійного навантаження. Він включає гуманістичні цінності, можливості творчого розвитку і самореалізації, шанобливе ставлення до представників професії у суспільстві, соціальний престиж. На зв’язок технічних і соціальних наук вказують й інші дослідники (Г.О.Балл, Й.М.Боришевський, Б.Ф.Ломов, В.В.Чешев). Головний аргумент цих висновків полягає у тому, що будь-яке знання, і технічне зокрема, є психічним процесом відображення, тому конкретні механізми взаємного впливу можуть бути дослідженні при уважному вивченні взаємодії особистості, науки і виробництва.


Особливості професійної діяльності сучасного фахівця роблять правомірною пропоновану нами гуманістичну самореалізацію, як таку що має смисложиттєві значення для фахівця технічної сфери. Саме гуманістична самореалізація конституює активно-діяльнісний і смисловий аспекти життя, неможливе для класичної науки, уявлення про людину як володаря духовної суті. Сьогодні все зрозуміліше стають слова C.JI. Франка [ 5, с. 441] про те, що «людина є живий центр духовних сил, спрямованих на дійсність. Це внутрішнє, суб’єктивне відношення людини до дійсності, ця спрямованість людської душі на світ, твірна основа того, що ми звемо нашим життям».

У Д. М. Завалишиної це поліпотребова (полімотивована) форма діяльнісної активності фахівця, яка реалізується не тільки за допомогою специфічно-професійних компонентів, але і етичних, культурних, естетичних та інших потенціалів його цілісної життєдіяльності [2]. Цей підхід близький до більш загальної позиції Л.І. Анциферовой, що розглядає будь-яку діяльнісну активність зрілої особистості як «суміщений спосіб життєдіяльності», в ієрархічній структурі якої залишаться збереженими і готовими до актуалізації мотиваційні, цільові та операційні компоненти всіх видів діяльності, які реалізуються людиною протягом життя [1].

На думку І.А.Кадієвської інноваційний розвиток в науці повинен передбачати розумну моральність. «Що краще – сцієнтизм чи абстрактний гуманізм, або навпаки, що гірше – нерозумне сумління, або ж безсовісний розум?» але абсолютно зрозуміло, що поганим є і те, і інше. В науці доводи розуму не завжди узгоджуються з велінням серця, а голос совісті вступає в конфлікт з викладками розуму. Інколи обставини підштовхують до вчинку, що суперечить совісті, почуттю доброти та порядності. Ця боротьба мотивів – конфлікт «розуму холодних спостережень». Це, на жаль, реальність, в середині якої ми живемо та мислимо. Цю проблему намагаються вирішити «гуманізацією наукового мислення», озброєнням теоретичного безпристрасного інтелекту ціннісною орієнтацією на моральність [3]. Тобто потрібно гуманізовувати науку, націлювати її на благородну мету і цінності.


Залученість технічних наук в більш широкий соціально-культурний контекст, їх взаємозв’язки з соціумом можуть фіксуватись та аналізуватись лише у тому випадку, коли особистістю враховується багаторівнева детермінація науково-технічної діяльності. Необхідність різнобічного розвитку технічних працівників підтверджується не лише експериментальними психологічними даними, а і соціологічними дослідженнями.

У відношенні науки вчені цілком досягли вершин, і якщо їм чогось інколи бракує, то це шкали цінностей, а саме, морального регулятора. Озброй вченого шкалою «ціннісних орієнтирів», і наука буде приносити людям добро та наснагу. Цю тезу представлено в філософії Іммануїла Канта, який зауважив, що «чистий розум» повинен бути доповнений абсолютно незалежним від нього, автономним моральним регулятором – «категоричним імперативом», який науково ні довести, ні заперечити неможливо. У І.Канта теоретичне питання про відношення між «чистим» та «практичним» розумом, тобто, між наукою та «голосом сумління», вирішене достатньо повно. Автор вважає, що розсуд та совість (наукові та моральні аспекти людської психіки) – однаково важливі [4].

Розглядаючи самореалізацію особистості в системі гуманістичних цінностей, потрібно зрозуміти її як цінність та визначити сутність гуманізму як певного типу світосприйняття. Необхідно замислитись про співвідношення науково-технічної діяльності та етики, характер наукового етносу, етичні аспекти власної діяльності. Етика вчинку звертає особливу увагу на наслідки діяльності, на досягнення мети. Саме гуманізм є ядром культури людства, критерієм і кінцевою метою її розвитку. Досвід людства може розвиватися і збагачуватися лише за умов філософії гуманізму і високих моральних цінностей, які пронизують всі сфери життєдіяльність особи. Таким чином, гуманістичний потенціал фахівця науково-технічної сфери пов’язаний з усвідомленням і реалізацією ним вищих цінностей у власній професійній діяльності, які об’єктивовані в соціальних запитах, культурі, міжлюдських стосунках.


Література

1. Анцыферова Л.И. Методологические проблемы психологии развития / Л. И. Анцыферовой // Принцип развития в психологии / Под ред. Л. И. Анцыферовой. - М.: Наука, 1978. - С.3-20.

2. Завалишина Д.Н. Динамика ценностно-смыслового отношения субъекта к профессиональной деятельности / Д.Н.Завалишина // Психологические, философские и религиозные аспекты смысла жизни. М.: ПИ РАО, 2001. - С. 193-203.

3. Кадієвська І. А. Українська наукова інтелігенція в умовах трансформації суспільства: Дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Кадієвська Ірина Аркадіївна / Одеський національний політехнічний ун-т. — О., 2004. — 197 с.

4. Кант И. Сочинения в шести томах. Т. 4. Ч. 1. / И.Кант – М.: Мысль, 1965. – 544 с.

5. Франк С.Л. Реальность и человек / С.Л.Франк. - М.: Республика, 1997. - 479 с.