shkolaw.in.ua 1 2
Олександр Мардань


Переклад з російської Василя Неволова

АМЕРИКАНСЬКА РУЛЕТКА

( Номер чотирнадцять)
Антикризова комедія на дві дії
Дійові особи:

Баба Оля, 65 років

Ірина, її племінниця, 40 років

Сергій, чоловік Ірини, 42 роки

Олик, їхній син, 18 років

Ізольда, їх сусідка, 60 років

Світлана, подруга Олика, 23 роки

Вікторія, студентка, 20 років

Поштарка, Перша гостя, Друга гостя

Дія відбувається в наші дні.
Телефони автора в Одесі: +38(048)718-06-03, 786-91-69, +38(050)316-34-30

E-mail: forte@eurocom.od.ua

Дія перша
.. .Вітальня, у яку виходять двері декількох кімнат. По кімнаті розкладені м'які іграшки. На стіні висить гасло: «КРАЩЕ ХОДИТИ БОСOНІЖ, НІЖ УКРАСТИ ЧЕРЕВИКИ».

Че Гевара». Біля журнального столика сидить Ізольда. Вона швидко розкладає карти, дивиться на них, потім збирає й знову розкладає. До кімнати входить баба Оля. В руках

у неї таця, на якій стоять дві філіжанки кави.

ІЗОЛЬДА: Два тузи - і обидва козирних. Буде тобі далека дорога.

БАБА ОЛЯ: Вір після цього ворожкам! Мені говорили, що туз - це справа, якесь діло, а не дорога.

ІЗОЛЬДА: Я не ворожка, а ясновидиця.

БАБА ОЛЯ: А дорога точно мені? Не сестрі? Вона з Америки не прискочить?

ІЗОЛЬДА: Для вірності треба на сестру окремо розкласти, яка їй карта випаде...

БАБА ОЛЯ: Вже випала. Зелена. Вона десять років тому грін-карту в лотерею виграла. Заміж вийшла за американця. Прізвище - не виговориш. Картершпіллер.


ІЗОЛЬДА: Точно! Карти не дурять. Жити твоїй сестрі за океаном, поки не набридне.

БАБА ОЛЯ: Що там ще?

ІЗОЛЬДА: Лихо від вогню.

БАБА ОЛЯ: Ой... Страхуватися?

ІЗОЛЬДА: Сковорідку із плити зняти.

БАБА ОЛЯ: Тьфу ти!

Баба Оля утікає на кухню. Повертається.

БАБА ОЛЯ: Забула про котлети. (Дивиться в карти.) А далі?

ІЗОЛЬДА: Вдома у вас... неспокійно.

БАБА ОЛЯ: Через стінку чути? Ясночуюча... Милі сваряться - тільки тішаться.

ІЗОЛЬДА: Милі? Тобі видніше...

БАБА ОЛЯ: Чутніше. А ти чого ночами шарудиш? Підлоги циклюєш?

ІЗОЛЬДА: Циклюю, але вдень.

БАБА ОЛЯ: А вночі? Увесь час хтось ніби шкребеться.

ІЗОЛЬДА: Так-так... А я думала - ви. Шпалери клеїте.

БАБА ОЛЯ: Вночі? Робити більше нічого.

ІЗОЛЬДА: Хто ж тоді шкребеться?

БАБА ОЛЯ: Абат Фаріа! У камеру до Дантеса пробирається. ІЗОЛЬДА: Це той, що Пушкіна вбив?

БАБА ОЛЯ: Це той, що Монте-Крісто. Дюма читала? (Пауза.) Запитань немає.

ІЗОЛЬДА (розглядає кімнату): А шпалери я б освіжила.

БАБА ОЛЯ: Навіщо? І ці ще не прокисли. Ми тільки-но з боргами розрахувалися, на

ремонт ще не назбирали. І з номером треба проблему вирішувати.

ІЗОЛЬДА: Якщо такі забобонні - навіщо тринадцяту купували?

БАБА ОЛЯ: Першої ж ночі ми прокинулися від того, що ворона каркає. Моторошно. Я

- до сусіда, у твою квартиру. Запитую: що - тут щось погане було? Він каже: у

війну снаряд потрапив. Потім щось перебудовували... А хочете, каже, номерами

поміняємося? Ви будете чотирнадцять, а я - тринадцять. Тільки не задурно...

Домовилися. Він гроші взяв. Ми номер поміняли. А він, аферюга, тобі квартиру

продав - і виїхав.

ІЗОЛЬДА: Негідник.

БАБА ОЛЯ: Згодна. І що тепер?

ІЗОЛЬДА: Олю, я в тринадцятій не можу. Клієнтів розгублю. Знаєш, скільки я за цю квартиру колод перетасувала?


БАБА ОЛЯ: А мене як життя тасувало! Тільки не ті королі поруч траплялися. От і залишилася на старості років у прохідній кімнаті.

Дзвонить мобільний Ізольди.

ІЗОЛЬДА (по телефону): Повернувся? А я вам що говорила? Піднімайтесь.

БАБА ОЛЯ: Хто повернувся?

ІЗОЛЬДА: Батюшка. До попаді.

БАБА ОЛЯ: Хіба їм до ворожок... вибач, - до ясновидиці можна?

ІЗОЛЬДА: Дорогу до правди не закриєш. Вибач, робочий день розпочинається.

Баба Оля проводжає Ізольду й повертається до кімнати, видивляється в дзеркало, ляскає себе по щоках. До кімнати входить Олик. Заспаний, позіхає. Він тихо підходить до баби Олі, що стоїть до нього спиною. Бере плюшового зайця, що лежить на дивані,й поплескує його лапою по її плечу.

ОЛИК (голосно): Тезці привіт!

БАБА ОЛЯ (здригається): Ой! Весь аутотренінг зіпсував! (Віднімає в Олика зайця, кидає назад на диван.)

ОЛИК: Що тренуємо? М'язи обличчя? (Теж заглядає в дзеркало.) Жах!

(П'ятірнею «розчісує» волосся.) Де Кефірчик? Кс-кс-кс...

БАБА ОЛЯ: Віднесла сусідці. Її кішка репетує третю добу.

ОЛИК: Остання справа - тварину безсловесну в женихи віддавати. Ось тебе б

взяли й віднесли до іншої квартири?

БАБА ОЛЯ: Філософ... Снідати будеш?

ОЛИК (важко зітхає): Ти ж знаєш, що я вранці не їм.

БАБА ОЛЯ: Знову водою набулькаешся....

ОЛИК: Склянка води вжита повільними ковтками насичує, як сніданок.

БАБА ОЛЯ: Дивитися ні на що. Худющий, як велосипед.

Олик підходить до дзеркала, розглядаючи себе.

ОЛИК (голосно): Краса!

БАБА ОЛЯ: Не галасуй!

Олик складає руки, як зайчик, і стрибає з кімнати в коридор.

Зі спальні виходить жінка років сорока, у діловому костюмі.

ІРИНА: Чого горлаєте? То чоловік гирями стукає, то ви по подіуму розгулюєте...

ОЛИК (повертається до кімнати, тягне велосипед): Вже одинадцять. Скільки


можна спати?

ІРИНА: Хто воював - має право.

ОЛИК: З ким цього разу, працівниця культури?

ІРИНА: Із французькими бульдогами. Вуха величезні! Ледве фату одягли!

ОЛИК (наспівує марш Мендельсона): Парам-парам, парам-парам!.. А тепер, молоді, обнюхайте... ой, вибачте... оближіть один одного. І не гризіться! Обміняйтеся нашийниками... Ну, щастя вам у шлюбі. До речі, батько коли приїжджає?

ІРИНА: Літак у дев'ять тридцять. (Іде до ванної).

ОЛИК (розглядає велосипед.): Знову вісімка... Символ нескінченності.

БАБА ОЛЯ: Послухай, філософе! Ти коли свою відозву знімеш? (Киває на гасло, що висить на стіні.) Говорив, що на тиждень, а висить другий місяць.

ОЛИК: Ця фраза буде жити у віках.

Лунає різкий дзвінок у двері. Олик здригається й упускає велосипед. Баба Оля

іде відкривати. Повертається з жінкою років сорока.

ЖІНКА: Я вчора до вас телефонувала... З приводу весілля.

БАБА ОЛЯ: Весілля? Сідайте, хвилинку зачекайте... Хочете кави?

ЖІНКА: Так, дякую (Сідає на диван.)

БАБА ОЛЯ (Олику, тихо): Забери ти його звідси! Незручно... (Виходить.)

Олик витягає велосипед у коридор. Входить Ірина, вона втирається рушником.

ІРИНА: Здрастуйте.

ЖІНКА: У моєї дівчинки... проблема з нареченим.

ІРИНА: Утік? Чи повели?

ЖІНКА: Повели. Дарма чоловіки думають, що вони все вирішують.

ІРИНА: Вирішує той, у кого в руках поводок.

ЖІНКА: Точно! Розумієте, там... з його новою подругою... вони вже живуть разом. Але може, ще не пізно щось розпочати?

ІРИНА: А навіщо вам цей наречений? Я підберу іншого. У мене великий каталог. Ми можемо подивитися прямо зараз.

ЖІНКА: Але моя дівчинка його так любить... Ночами не спить! ІРИНА: Виє?

ЖІНКА (зніяковіло): Практично.

ІРИНА: Не турбуйтеся. Знайдемо їй нового нареченого, і все буде відмінно! Вона у вас якої породи?


ЖІНКА: Нашої, якої ж ще!

ІРИНА (з подивом): Службова? Сторожова? Мисливська?

ЖІНКА: Ви про кого?

ІРИНА: Про вашу суку.

ЖІНКА (підхоплюється, кричить): Не смійте так про дочку!

До кімнати заглядає Олик.

ІРИНА: Яка дочка? Я про собаку.

ЖІНКА: Ви знущаєтеся? До чого тут собака?

ІРИНА: Я розпорядник фірми «Собачі весілля».

Жінка розгублено мовчить. Входить баба Оля з тацею у руках.

ЖІНКА (дивиться на Ірину): Ізольда?

ІРИНА: Починається!

ЖІНКА (дістає папірець): Садова, 20, квартира 14?

ІРИНА: І сусідня - теж.

ОЛИК: Розумієте... Коротше... Словом, тут дві чотирнадцятих.

ЖІНКА: Аферисти!

Виходить. Ляскають вхідні двері.

ІРИНА: А хто її впустив?

БАБА ОЛЯ: Я. Вона про весілля сказала...

Баба Оля ставить на стіл тацю із двома чашками. Ірина бере одну.

БАБА ОЛЯ: Я для неї теж зварила. Дві вип'єш?

ІРИНА: Нехай Олик вип'є. (Олику.) До речі, ти чому не на заняттях? Знову перша пара - фізкультура?

ОЛИК: Вгадала. Я на третю піду. Реферат захищати. «Подія, що змінило долю Росії». Треба було вибрати відому подію й змоделювати, що стало б із країною, якби її не було.

ІРИНА: І що ти вибрав? Смерть Леніна? Народження Горбачова? ОЛИК: Продаж Аляски.

ІРИНА: Холодно.

ОЛИК: Пекуче. По-перше, «золота лихоманка» допомогла б Росії уникнути соціалізму. Авантюристи шукали б золото, а не справедливість...

БАБА ОЛЯ: Ти краще розкажи, коли додому прийшов?

ОЛИК: Не пам'ятаю.

БАБА ОЛЯ: А я пам'ятаю. О пів на п'яту!

ОЛИК: Бабуль, ти погано спиш, тому що п'єш каву. У твоєму віці шкідливо.

ІРИНА: Жах! Вештаєшся до ранку, потім лекції пропускаєш! Де ти був?

Знову мости розвели?

ОЛИК: Мости ні до чого. Я просто гуляв.

БАБА ОЛЯ: З ким?


ОЛИК: З дівчиною.

ІРИНА: Хоч тут без сюрпризів.

БАБА ОЛЯ: А подзвонити? Чому не купиш мобілку?

ОЛИК: Скільки разів говорив - я не хочу жити в череді! Усі з мобілками. Всі щоранку п'ють кава. А я не п'ю. І не хочу щохвилини доповідати, де перебуваю.

ІРИНА: Дитячий сад! Уявляю твою дівчину...

ОЛИК: Поділися.

ІРИНА: Старшокласниця, що слухає твої теорії із широко відкритим ротом.

ОЛИК: Помиляєшся. Вона старша за мене. ІРИНА: На багато?

Олик показує п'ятірню.

БАБА ОЛЯ: Ой...

ОЛИК: І у нас все серйозно.

ІРИНА: Якщо дівчина старша, вона повинна розуміти, що тобі вранці до інститу. І нічого її вигулювати по ночах.

ОЛИК: Мамо, розслабся, ти не на роботі. Я нікого не вигулюю! Просто вона

пізно звільняється.

БАБА ОЛЯ: Де вона працює?

ОЛИК: У клубі.

ІРИНА: Офіціантка?

ОЛИК: Ні.

ІРИНА: Посудомийка?

ОЛИК: Танцівниця.

ІРИНА: В ансамблі танцює?

ОЛИК: Сама... Без ансамблю.

БАБА ОЛЯ: Солістка?

ОЛИК: Майже... Стриптизерка. ІРИНА й БАБА ОЛЯ (хором): Ой! ІРИНА: Синочку! Навіщо вона нам? ОЛИК: Мамо, я закохався.

ІРИНА: За віщо нам це покарання?!

ОЛИК (обіймає її): Мамуль, це не покарання, це мистецтво. І танцює вона тільки по вечорах. А вдень працює вантажником.

БАБА ОЛЯ: Вантажником?

ОЛИК: Так. У ювелірному магазині. Але її незабаром підвищать, і вона стане

комірницею. І ще... Щоб я не ходив пізно, ми будемо жити разом.

ІРИНА: З ким?

ОЛИК: Її звуть Світлана.

ІРИНА: Де ви збираєтеся жити?

ОЛИК: Тут.

ІРИНА: Через мій труп!

ОЛИК: Мамуль, ну ми ж не некрофіли!

БАБА ОЛЯ: Через мою кімнату?

ОЛИК: Бабуль, а ми тихо, ти навіть не прокинешся...

БАБА ОЛЯ: Та я прямо зараз ляжу й не прокинуся!


ОЛИК: Тоді будемо жити на балконі.

Виходить у ванну.

ІРИНА: Жах! Один у сорок років іграшками бавиться, інший у вісімнадцять сім»ю будує.

Ірина йде в спальню. Лунає дзвінок у двері. Баба Оля йде відкривати.

Повертається із Сергієм. У руках у нього дві сумки. Більшу він ховає в шафу.

Сумку поменше несе в кімнату.

СЕРГІЙ: Іра на роботі?

БАБА ОЛЯ: Ще вдома. (Іде на кухню.)

Зі спальні виходить Ірина. Підходить до Сергія, цілує його.

ІРИНА: Здраствуй. Як з'їздив?

СЕРГІЙ: Стомився. Увесь час дощ...

Сергій розпаковує сумку, дістає бритву, рушник, сорочку.

СЕРГІЙ: Олик в інституті?

ІРИНА: У ванній. Вештався всю ніч, потім інститут проспав. Треба, щоб ти з ним поговорив.

СЕРГІЙ: Йому вісімнадцять. Саме час гуляти. І говорити про це шкідливо...

ІРИНА: А гуляти з бабою - корисно?

СЕРГІЙ: Молодець, сину! Тимурівець! А скільки бабусі років?

ІРИНА: Двадцять три.

СЕРГІЙ: Не страшно. Головне - щоб людина була гарна.

ІРИНА: Жінка старше - не страшно! Вдома не ночує - природно!

Ірина підходить до столу, на якому лежать речі із сумки Сергія. Бере в руки

рушник, уважно його вивчає.

ІРИНА: А тепер - правду: де ти був?

СЕРГІЙ: Іра, у чому справа? Я був у відрядженні. Я гроші заробляю, у поті чола!

ІРИНА: І при цьому не миєшся?

СЕРГІЙ: Чому?

ІРИНА (показує рушник): Абсолютно свіжий. Ти до нього навіть не доторкнувся.

СЕРГІЙ: Так. Тому що в готелі видають рушники. І міняють їх регулярно, взагалі не розумію, навіщо ти мені його поклала.

ІРИНА: На всякий випадок.

СЕРГІЙ: Отож, випадку не сталося.

ІРИНА: А може, сталося щось інше? Я зрозуміла! Ти давно повернувся, але не додому.

СЕРГІЙ: Куди я повернувся?

ІРИНА: Поки не знаю. Але там теж були рушники.


Сергій іде до дверей.

ІРИНА: Ти куди?

СЕРГІЙ: На роботу.

БАБА ОЛЯ (виходить із кухні): Серьожа, а кава? СЕРГІЙ: Не хочу!

Сергій виходить. Ляснули вхідні двері.

ІРИНА: Робить із мене ідіотку. Навіть із Оликом не привітався.

Входить Олик.

ОЛИК: Здрасьте! А де батько?

ІРИНА: Пішов.

ОЛИК: Знову посварилися?

БАБА ОЛЯ: Іришо, скільки можна? Збожеволіти можна...

ОЛИК: У тебе ще півкіло горіхів залишилося. Тобі - аутотренінг, а я ввечері полузаю. ІРИНА: Олик, не грубіянь!

БАБА ОЛЯ: Він правий.

Вона дістає із шафи мішечок, витягає горіх, ставить його у дверний проріз. Лунає хрускіт.

ОЛИК: Вам потрібен позитивний приклад! Треба терміново перевозити сюди Світлану. (Виходить. Ляскають вхідні двері.)

БАБА ОЛЯ (продовжуючи давити горіхи): Ірочко, твої ревнощі нестерпні.

ИРИНА: А його поводження стерпне?

БАБА ОЛЯ: Треба щось робити!

Дзвінок у двері.

ИРИНА: Він зараз вибачатись буде!

Баба Оля йде відкривати. Ірина переможно посміхається. Баба Оля повертається з молодою жінкою - елегантно одягненою, доглянутою.

БАБА ОЛЯ (розгублено): Це з приводу Сергія.

ІРИНА: Сергія? Дуже цікаво. Це ви з ним у відрядження їздили?

ГОСТЯ: Як ви здогадалися?

ІРИНА: По рушнику.

ГОСТЯ: Розумієте... Я люблю його, і не можу від нього відмовитися! (Плаче.) Я

готова віддати все, щоб бути разом. Скільки скажете! (Дістає гаманець.)

ІРИНА: Ви мені гроші пропонуєте? За чоловіка?

ГОСТЯ: За коханця... Щоб став чоловіком.

Баба Оля бере мокру ганчірку й приймає наступальну позу.

ГОСТЯ: Скільки це коштує?

ІРИНА: Це? Це?

ГОСТЯ: Приворот.

ІРИНА: Слава Богу! Це в сусідні двері.

Гостя моментально перестає плакати, встає з обуреним видом.


ГОСТЯ: Це чотирнадцята?

ІРИНА: Чотирнадцята. Але сусідня, на щастя, теж.

ГОСТЯ: На щастя? Перевіримо! (Виходить. Ляскає двері.)

ІРИНА (крізь сміх): Довіряй, але перевіряй!

БАБА ОЛЯ: Ти смієшся, але ж це вихід!

ІРИНА: Який ще вихід? (Іде в спальню.)

БАБА ОЛЯ (задумливо): До Ізольди...

Ірина виходить зі спальні із сумочкою.

ІРИНА: Я за фотографіями. Це поруч. (Виходить.)

Як тільки за Іриною закриваються двері, баба Оля стукає в стіну. Потім збирає зі стола горіхову шкарлупу. Дзвінок у двері. Баба Оля виходить, повертається з Ізольдою.

БАБА ОЛЯ: У тебе клієнтка?

ІЗОЛЬДА: Пішла. Ми на інший день домовилися. Що сталося? Знову милі сваряться?

БАБА ОЛЯ: Ти ж ясночуюча! Допоможи! Їм до розлучення один крок залишився!

ІЗОЛЬДА: Є рецепт... Якщо тільки Ірина погодиться.

БАБА ОЛЯ: Умовлю!

ІЗОЛЬДА: Ну, дивись. Вона Сергія ревнощами мучить? У таких випадках клин клином вибивають. Треба, щоб Сергій зрадив їй. Причому, на її очах. Будемо фантазії в реальність переводити.

БАБА ОЛЯ: Як це?

ІЗОЛЬДА: Запросите дівчину.

БАБА ОЛЯ: Яку ще дівчину?

ІЗОЛЬДА: Без комплексів. А Ірина щоб бачила. І така відраза в неї виникне, що всі ревнощі пройдуть.

БАБА ОЛЯ: А гірше не буде?

ІЗОЛЬДА: Це я тобі як психолог раджу! Знаєш, як алкоголіків лікують? Наллють горілки в тазик - і дохлу кішку туди. Мужик після цієї картини на горілку дивитися не може.

БАБА ОЛЯ: Ну, не знаю... Мужики різні бувають. Деякі кішку до

останньої краплі вичавлюють.

ІЗОЛЬДА: Ти запитала - я порадила.

Ізольда виходить із кімнати. Із вітальні чутн дзвінок велосипеда, якийсь гуркіт, голос Ізольди: «Обережніше!». До кімнату уривається захеканий Олик.

БАБА ОЛЯ: Ти що - банк пограбував?

ОЛИК: Краще. Бібліотеку. Знайшов дещо... треба перевірити...


Олик швидко йде до своєї кімнату. Ляскають вхідні двері. Входить Ірина.

ІРИНА (хмуро): Сергій не повертався?

БАБА ОЛЯ: Ні. А я саме з тобою хотіла про це поговорити.

ІРИНА: Про що?

БАБА ОЛЯ: Ирочка, так більше не можна. Він від тебе піде.

ІРИНА (сідає на диван, говорить тремтячим голосом): Оля, що мені робити? Сам усе розумію, але в мені пробуджується інстинкт мисливця... От і сьогодні...

БАБА ОЛЯ (сідає поруч із нею): Є один спосіб!

ІРИНА: Який?

Вона шепотить Ірині на вухо. Ірина робить більші очі, підхоплюється. ІРИНА: При мені?!

БАБА ОЛЯ: Послухай! (Саджає Ірину, продовжує шепотіти їй на вухо.)

ІРИНА: И що? Відпустило?

БАБА ОЛЯ: Відпустила. Навіть ока не видряпала.

ІРИНА: И сміх, і гріх...

Баба Оля забирає в шафу мішечок з горіхами.

БАБА ОЛЯ: У нас у холодильнику - як у сейфі після нальоту. Піду в магазин. / ти думай.

ІРИНА: Так, добре...

Баба Оля збирається, кладе в сумку гаманець, надягає кофту.

БАБА ОЛЯ: Взяти батон або чорний хліб?

ІРИНА: Так, звичайно.

БАБА ОЛЯ: Уже думає.

ІРИНА: Оля, у нас є газети? З оголошеннями.

БАБА ОЛЯ: Оперативно відгукнулася... Подивися. (Бере з полки кілька газет.)

Ирина бере газету й сідає на диван. Баба Оля навшпиньках виходить. Зі своєї кімнати вибігає скуйовджений Олик.

ІРИНА: Ти куди?

ОЛИК: У бібліотеку! Я таке знайшов, таке!.. (Тікає.)

ІРИНА: Дурдом! (Ірина перегортає газети. Читає вголос.) «Молода дівчина,

двадцять сім років...». Теж мені - молода! «.. .Шукає чоловіка з напором». Кхм.

Сантехніка, чи що? Так... «Вікторія, двадцять років, струнка, без претензій...

шукає чоловіка без інтимного минулого, можна одноразово...». И добре, що б

напору. А інтимне минуле в моїй особі можна опустити.

Ірина бере телефон, дивиться в газету, набирає номер.

ІРИНА: Мені потрібна Вікторія. (Пауза). У мене є чоловік, що вам нуже

Сваха? Так. Але без відсотків. Сто доларів? Ні, ніч виключається. У годину

укладеться. П'ятдесят? Ні, ну як же... Ніч восьма година триває? Виходить, година

повинен коштувати дванадцять. Тільки за п'ятдесят? (Пауза.) Добре... Коли можете'

суботу, у дванадцять? Добре. Пишіть: Садова, 20, квартира 14. Ирина

Олексіївна. Чоловіка? Ну, допустимо, Сергій.

Ірина кладе трубку. Важко зітхає.Ляснули вхідні двері. У вітальню входить Сергій.

ІРИНА: Як добре, що ти повернувся! Ти не образився?

СЕРГЕИ: На скривджених воду возять.

ІРИНА: Сережа, з ревнощами покінчено назавжди! Представляєш, я замовила ті дівчину.

СЕРГІЙ: Яку дівчину?

ІРИНА: Ну... Таку. Непропорційну. Сто за ніч, п'ятдесят у годину...

СЕРГІЙ: Ти з розуму зійшла! Навіщо?

ІРИНА: Уважай, що це подарунок. У тебе ж у неділю день народження.

СЕРГІЙ: Дата некругла. Подарунки не обов'язкові.

ІРИНА: Це буде подарунок не тобі, а мені.

СЕРГІЙ: А тобі навіщо?

ІРИНА: Психоаналітик порадив. Сказав - ефективний метод лікування ревнощів. Тобі подобається, що я ревную?

СЕРГІЙ: Немає.

ІРИНА: Ну от. А дівчина... Уважай, що ці ліки.

СЕРГІЙ: А якщо воно... вона мені не сподобається?

ІРИНА: Усім подобається - і тобі сподобається.

СЕРГІЙ: Слухай, серце не єдиний орган, якому не накажеш.

ІРИНА: Усе в тебе вийде. З іншими ж виходить...

СЕРГЕИ: З якими - іншими?! Ира! Ти знову?!

ІРИНА: От бачиш, що із мною? Не хочу - а говорю! Саме виривається... Ти можеш раз у житті щось зробити для мене?

СЕРГЕИ: Раз у житті? Так я тобі полжизни віддав!

ІРИНА: Добре, потім розберемося, хто кому повинен. Вона прийде в суботу у дванадцять.


СЕРГЕИ: Не вийде.

ІРИНА: Погано, якщо не вийде. Гроші вона однаково візьме.

СЕРГЕИ: У суботу не можу. У мене дантист... профком... У мене нарада.

Мене знімають, посилають, переводять.

ІРИНА: Злякався? Ти мене любиш?

СЕРГІЙ: Тебе - так.

ІРИНА: Так зроби це заради мене.

СЕРГІЙ: А ти де будеш?

ІРИНА: Буду дивитися.

СЕРГІЙ: Виготовлення й поширення порнографії одночасно... Уголовщина. Тобі потрібний лікар. І адвокат.

ІРИНА: Уже була. Він сказав - треба клин клином!

СЕРГІЙ: Він хто - травматолог або логопед? Подаруй йому кримінальний кодекс. Іде в спальню, Ирина йде за ним.

ІРИНА: Серьоженька, заради мене!..

На сцені гасне світло.


* * *

Ранок. На сцені запалюється світло.Зі своєї кімнати з'являється Олик. Він іде до дверей у спальню батьків, прислухається. Потім так само обережно підходить до стіні, на якій висить гасло, і тихенько стукає по ній. Стукає - і слухає. Потім стукає в іншому місці. З коридору в кімнату тихо входить баба Оля й спостерігає за Оликом.

БАБА ОЛЯ: Олик!

Олик різко повертається, прикладає палець до губ.

ОЛИК (сичить): Тихіше!

БАБА ОЛЯ: Що ти робиш?

ОЛИК: Секрет.

БАБА ОЛЯ: Якщо ти не скажеш, у чому справа...

ОЛИК: Добре. (Відводить бабу Олю подалі від дверей у спальню батьків і шепотить): Я шукаю золото!

БАБА ОЛЯ: Воно не тут, а в мами в тумбочці.

ОЛИК: Я не про мамині прикраси. У нас у будинку скарб. Скарб!

БАБА ОЛЯ (сміється): Ти мій скарб! (Цілує Олика в чоло.) Такий здоровий

вимахнув, женитися зібрався - а пацан пацаном. Скарби шукає...

ОЛИК: Пам'ятаєш, що я пишу реферат про продаж Аляски? Отож, я в архіві

розкопав справу делегата, що привіз сюди з російської колонії хабар

чиновникам. Щоб Аляску американцям не продавали.


БАБА ОЛЯ: Який делегат? Який хабар? Де ми й де Аляска...

ОЛИК: От. (Витягає з кишені листок паперу.) Цей лист, що у нього

знайшли. Я переписав.

Баба Оля розвертає листок, намагається читати.

БАБА ОЛЯ: Ну й почерк у тебе!

ОЛИК: Нормальний почерк видатної людини. (Бере листок, читає вголос.): «…Я прожив на Алясці п'ять років. Це дивна земля! На жаль, поки наші колонії в Америці приносять скарбниці збитки. Але тисячі російських людей життя свої поклали, щоб освоїти цю землю. Міністри переконали Государя, що Аляску потрібно продати, практично за гроші. Але є люди, які повстали проти цього. На жаль, виявилося, що діяти прямим шляхом уже пізно. Запобігти продажу можна тільки хабаром. Я посланий з Америки в Росію, щоб передати високим чинам у Петербурзі гроші, зібрані моїми однодумцями. Але в нашого задуму є супротивники. Справа, напевно, не в державній мудрості, а в тім, яке підношення вони одержали від американців. Одна надія - що по дорозі той хабар располовинили, а може, і расчетверили. На жаль, за мною полюють. У мене кепські передчуття...».

БАБА ОЛЯ: А далі?

ОЛИК: Далі лист обривається. Кому писав - не відомо... Його намагалися заарештувати. Під час арешту він загинув. Чи то застрелили, чи то сам застрелився. І все це було тут! БАБА ОЛЯ: Де - тут?

ОЛИК: Садова двадцять, квартира номер сім.

БАБА ОЛЯ: Так у нас чотирнадцята. Колишня тринадцята.

ОЛИК: Після революції з кожної квартири зробили дві. І сьома стала

тринадцятої! Тобто нашої.

БАБА ОЛЯ: Так, виходить, і Ізольда в колишньої сьомий живе?

ОЛИК: Правильно... (Зітхає.) Але все-таки, шанс є! П'ятдесят відсотків, що

золото на нашій половині.

БАБА ОЛЯ: Така ж імовірність зустріти на вулиці динозавра.

ОЛИК: Чому?

БАБА ОЛЯ: Тому що можна зустріти, а можна не зустріти... Тепер зрозуміло, чому в нас із Ізольдою така чутність.


ОЛИК: Після того, як його застрелили, отут усі обшукали, але золото не знайшли.

БАБА ОЛЯ: Шукали й не знайшли? Виходить, не було скарбу. А може, він його в іншому місці сховав. Скільки років пройшло?

ОЛИК: Майже сто п'ятдесят. Але я чую, що скарб десь тут. БАБА ОЛЯ: Чуєш? Але ж гроші не пахнуть.

ОЛИК: Але є місця, де пахне грішми... Бабів Оля, простукай тут стіни,

добре? Тільки батькам не говори.

БАБА ОЛЯ: Чому?

ОЛИК: Засміють. Ну що? Простукаєш?

БАБА ОЛЯ: А як?

Олик підходить до стінки, стукає в неї в різних місцях.

ОЛИК: Чуєш? Звук скрізь однаковий. А от якщо десь буде інший...

Зі спальні виходить заспана Ірина в халаті, позіхає.

ІРИНА (Олику): Очевидне-неймовірне! Субота, десять, а ти вже на ногах?..

ОЛИК: Мені в бібліотеку треба.

ІРИНА: Ви там зі стриптизеркою зустрічаєтесь?

ОЛИК: Ні, до Світлани - потім . Погуляємо, у кіно сходимо.1

ІРИНА: Подивитеся... пару фільмів. ОЛИК: Навіщо пару?

ІРИНА: Ну... А раптом один не сподобається?

ОЛИК: На одну стипендію два фільми - не складається.

Ірина дістає гаманець, виймає купюри, Олик ховає їх у кишеню.

БАБА ОЛЯ: А де Кефірчик? Я йому корм купила. Із креветками.

ОЛИК: Кефір! Кс-кс-кс! (Заглядає за диван, під стіл.) А це чого отут?

(Дістає з-під стола чашку.)

БАБА ОЛЯ: Моя! Порожня?

ІРИНА: Що там було?

БАБА ОЛЯ: Заспокійливе. Де ж Кефірчик? Кс-кс-кс...

ОЛИК: Все, я пішов. До вечора!

Виходить. Із вітальні чується побрязкування велосипеда. Ляскають вхідні двері.

БАБА ОЛЯ: Ну що? Ти зважилася?

ІРИНА: Так. Перемога прийде у дванадцять. БАБА ОЛЯ: Чия перемога?

ІРИНА: Наша. Над ревнощами. Її Викою кличуть.

Баба Оля дістає мішечок. Вони з Іриною по черзі дістають горіхи. Ирина давить їхніми дверима в спальню, баба Оля - у кухню.


БАБА ОЛЯ: А де Сережа?

ІРИНА: Пішов на роботу.

БАБА ОЛЯ: Сьогодні ж субота!

ІРИНА: Новий товар прийшов. Але заприсягнув, що до дванадцяти буде. Баба Оля виходить із кімнати. Ірина йде у ванну.

Ляснула двері. У кімнату входить Сергій. У нього в руках більша сумка, яку

він ховає в шафу й іде в спальню. У вітальню входять Ірина й баба Оля.

БАБА ОЛЯ: А схожу-но я... До філармонії. Два відділення. Бізе з Бахом.

Баба Оля надягає кофту, бере сумочку й іде. Зі спальні виходить Сергій.

ІРИНА: Серьожа, ти вчасно. Незабаром прийде гостя.

СЕРГІЙ: Іра, а може, ну її?

ІРИНА: Прийми душ, а я тобі каву зварю.

Сергій слухняно йде у ванну.

Дзвінок у двері. Ірина йде відкривати. Повертається зі скромно одягненою дівчиною В руках у неї об'ємна сумка й нотна папка.

ДІВЧИНА: Ви Ірина Олексіївна?

ІРИНА: Можна - Іра.

ДІВЧИНА: Як скажете... Ви вибачте, що я до вас так рано...

ІРИНА: Нічого. Чим скоріше - тим краще.

ДІВЧИНА (озирається): А де?..

ІРИНА (перебиває її): Він у душі. Зараз вийде.

ДІВЧИНА: А я навіть душ не встигла прийняти.

ІРИНА: Що так?

ДІВЧИНА: Хазяйка дуже квапила. Довелося швидко збиратися і їхати.

ІРИНА: Хазяйка?.. Ви її так називаєте?

ДІВЧИНА: А як ще? Взагалі, вона тітка добра, грошей бере по-божому. Але тут у неї обставини.

ІРИНА: Ви сумку поставте... А це що? (Показує на папку.)

ДІВЧИНА: Ноти. Я граю на флейті.

ІРИНА: Ви... збираєтеся у нас грати? ДІВЧИНА: Так. А що - не можна?

ІРИНА: Ну, якось... я не думала... А взагалі, дівчина із флейтою - це, напевно, еротично.

ДІВЧИНА: Ви вважаєте? Але я, звичайно, під час роботи не граю. Після.

ІРИНА: Оригінально... Може, переодягтися хочете? Чи спочатку - у душ?

ДІВЧИНА: Так ви не турбуйтеся...


ІРИНА (напружено): Я не турбуюсь, але душ прийняти треба обов'язково.

ДІВЧИНА: Добре.

ІРИНА: Ой, ви спідницю забруднили.

ДІВЧИНА: Де?

Вона перевертає на собі спідницю задом наперед, крутить навколо себе й бачить пляму зеленої фарби.

ІРИНА: Напевно, у парадній. Панелі пофарбували. А спідничка вам не завелика?

ДІВЧИНА: Я її купила до того, як працювати початку. Тоді була потовще.

ІРИНА (зніяковіло): Так багато роботи?

ДІВЧИНА: Ви навіть не уявляєте.... Багато хто думає, що це просто - раз, два, повернулася, нагнулася... А я за вечір півкіло втрачаю! Тому багато їм, а то звільнять.

ІРИНА: Чому звільнять?

ДІВЧИНА: А кому кістляві подобаються?

ІРИНА (оглядаючи себе): Справді...

Дівчина шкребе пальцем пляму на спідниці.

ІРИНА: Ні, так ви не відітрете. Знімайте, потім заперете.

ДІВЧИНА: Де можна переодягтися?

ІРИНА: Тут.

Ірина показує на двері спальні. Дівчина, взявши сумку, іде в спальню. Ірина зачиняє за нею двері. У вітальню входить Сергій. Він у махровому халаті.

ІРИНА (пошепки): Вона вже тут. (Показує на спальню.)

СЕРГІЙ: А чому так рано?

ІРИНА: Ця... хазяйка... бандерша... ну,не знаю, як вона називається... поквапила. Їй гроші терміново потрібні.

СЕРГІЙ: Це їхні проблеми. А я... я зараз не можу. Давай пізніше.

ІРИНА: Як це - пізніше? Що я їй скажу? Що ти не готовий?

СЕРГІЙ: Чому - не готовий? Просто... я каву ще не пив!

ІРИНА: Іди пий! Тільки швидко.

Сергій іде в кухню. У дверях зупиняється.

СЕРГІЙ: Може, і їй кави запропонувати?

ІРИНА: Вона не за цим прийшла!

СЕРГІЙ: Філіжанки кави для людини шкода? Познайомимося ближче, поговоримо... ІРИНА: Може, мені їй ще й торт спекти?

СЕРГІЙ: Виходить, вкласти нас у постіль - це нормально, а поснідати - ні? Відкриваються двері спальні, виходить дівчина. Вона одягнена в простенький домашній халат і тапочки.


ДІВЧИНА: Здрастуйте. Ви Сергій... Пробачте, не знаю по батькові. СЕРГІЙ: Олегович.

Сергій підходить до Дівчини, зніяковіло потискує, потім цілує руку.

ІРИНА: Ну я... я піду... каву зроблю. (Виходить.)

СЕРГІЙ: Ви так... по-домашньому. А я думав, будуть панчохи, підв'язки. Щось таке...

ДІВЧИНА: Всі думають - раз у мене така робота, виходить, повинна яскраво одягатися, фарбуватися. На роботі - звичайно. А так, по життю...

СЕРГІЙ: Звичайно, так набагато краще.

На порозі раптово з'являється Ірина.

ІРИНА: А я... а... ви...

СЕРГІЙ: Що, Ірочко?

ІРИНА (звертається до дівчини): Я запитати хотіла - скільки вам цукру? ДІВЧИНА: Трошки.

ІРИНА: Тоді - у душ.

ДІВЧИНА: Як скажете.

Дівчина йде у ванну. Дзвонить телефон. Ірина бере трубку.

ІРИНА: Алло! Олик? (Пауза.) Що? Коли? (Кладе трубку. Дивиться на

Сергія.) Олик телефонував. Зараз приїде Світлана.

СЕРГІЙ: Чому?

ІРИНА: Олик не пояснив.

СЕРГІЙ: Що робити? Треба цю Віку швидко відправити. ІРИНА: Куди?

СЕРГІЙ: До її... бригадирки, неньки, як її там!., куди завгодно!

ІРИНА: Але заплатити однаково доведеться.

СЕРГІЙ: За що? Нічого ж не було!

ІРИНА: Було - не було, а платити треба. Ти це повинен знати!

СЕРГІЙ: Кому?

ІРИНА: Що - кому?

СЕРГІЙ: Кому повинен? Я нічого про це не знаю.

ІРИНА: Скажеш, ти ніколи з такими дівицями справи не мав?

СЕРГІЙ: Іра! Ти знову?!

Дівчина виходить із ванною.

ДІВЧИНА: Вода закінчилася.

ІРИНА: Так? Ви знаєте, тут таку справу... У нас змінилися обставини.

Дзвінок у двері. Сергій й Ірина метаються по квартирі. Дівчина дивиться на них нічого не розуміючи.

ІРИНА: Ви тільки не дивуйтеся, але... Посидьте тут! (Вона підштовхує дівчину до кімнати Про лик.)


СЕРГІЙ: Ні, до Олика не можна! Краще у ванну. (Хапаає дівчину за руку й тягне у ванну.)

ІРИНА: Ні! Ванна може знадобитися.

СЕРГІЙ: А куди?

Дзвінок у двері повторюється. Ірина відкриває шафу й заштовхує Дівчину туди.

ІРИНА: Так треба! Я потім усе поясню.

Сергій й Ірина виходять у коридор.Дверцята шафи відкриваються. Із шафи вискакує Дівчина. У руках вона тримає бездиханного білого кота.

ДІВЧИНА: Кіт! Я його роздавила!

Вона мечеться з котом по кімнаті, вибігає на кухню. Потім повертається, уже без кота, і знову ховається в шафу. Повертаються Сергій і Ірина.

ІРИНА: Я збожеволію від Ізольдиних клієнтів!

СЕРГІЙ: Їй треба табличку на двері повісити: «Гадання на кавовій гущі».

ІРИНА: Вона податкової боїться. Не повісить. (Відкриває двері шафи.) ВиходЬте.

Лунає дзвінок у двері.

ІРИНА: Ні, вибачте. (Заштовхує дівчину, що вже виходить із шафи, назад.)

ДІВЧИНА: Там душно!

ІРИНА: Три хвилини - і назад, до бригадирші. Потерпіть...

Ірина виходить. Повертається з жінкою похилого віку.

ЖІНКА (протягує Сергію згорнутий листок і зошит): Ось тут

розпишіться.

Сергій бере листок, розписується. Потім дістає з гаманця гроші й простягає жінці.

СЕРГІЙ: Спасибі вам.

ЖІНКА: Так яка тут подяка... (Із сумнівом дивиться на гроші.)

СЕРГІЙ: Ну як же! Так заведено!

ЖІНКА: Заведено, звичайно, але не мені... і не так швидко... (Нерішуче бере гроші.) Ну, однаково, спасибі. (Виходить.)

Ірина проводжає жінку. Сергій розгортає листок. Ірина повертається.

СЕРГІЙ (розгублено): Це не телеграма. Це повістка. З податкової міліції. (Читає.) «У понеділок, у дев'ять нуль-нуль, кабінет номер чотирнадцять».

ІРИНА: Ти їй гроші дав? За повістку? Молодець. Цікаво, там теж два чотирнадцятих? Дивися, не помились.

СЕРГІЙ: Я думав - телеграма. Із днем народження.


ІРИНА: Добре. До понеділка ще далеко. Зараз стриптизерка прийде.

СЕРГІЙ: Як група підтримки? Я й так упораюся.

ІРИНА: Стриптизерка - це обраниця твого сина. Ти повинен поговорити з нею як суворий батько.

У шафі щось падає. Ірина відкриває шафу, випускає дівчину.

ІРИНА: Вибачте, але вам пора. У нас змінилися плани.

ДІВЧИНА: Так, але...

Лунає дзвінок у двері.

ІРИНА: Ну ось! Я ж говорила!

СЕРГІЙ (Дівчині): Будь ласка, сховайтеся!

ДІВЧИНА: Я туди більше не полізу!

Ирина вистачає дівчину за руку, заштовхує її в спальню, підпирає двері кріслом і сідає в нього

СЕРГІЙ: Цей жах коли-небудь скінчиться?

Він іде відкривати двері й повертається з новою гостею. Це струнка дівчина, у джинсах і короткій кофточці.

СЕРГІЙ: Ви до кого?

ІНША ДІВЧИНА: Ви Сергій? А ви - Ірина Олексіївна?

ІРИНА: Так.

Інша дівчина розглядає кімнату, іграшки на дивані.

ІНША ДІВЧИНА: Чий зайчик? Хто грається? (Сергію, грайливо.) Ви?

ІРИНА (роздратовано): Ми. А ви в які ігри граєте? Підлітків спокушаєте?

ІНША ДІВЧИНА (розглядає Сергія): Можу пожартувати. Іноді. Якщо просять. Це ви - підліток?

ІРИНА: Не прикидайтеся! Ви знаєте, про кого я! Якщо ви звикли крутитися навколо тичини, це ще не виходить, що вам удасться обвести нас навколо пальця!

ІНША ДІВЧИНА: Я нікого не обвожу! Мене запросили - я прийшла!

ІРИНА: Хто вам сказав, що запросили? Поставили перед фактом.

СЕРГЕИ: Ірочка, навіщо ти так? Прийде Олик, і тоді ми всі разом...

ІНША ДІВЧИНА: Разом з Оликом? Я так не домовлялася.

Зі спальні лунає гуркіт: двері трясуться, начебто в неї б'ють кулаками. Ірина ледь утримується в кріслі.

СЕРГІЙ (Іншій дівчині): Знаєте, ми зараз усе обговоримо. Тільки... зачекайте хвилинку. Ось сюди, будь ласка!

Він заштовхує Іншу дівчину в шафу. Ірина встає й випускає зі спальні першу Дівчину. Вона встигла переодягтися. На ходу защібає блузку.


ДІВЧИНА: Жах! Мені Олик говорив, що в нього нормальні батьки!

ІРИНА: Звідки ви знаєте Олика?

ДІВЧИНА: Я Світлана.

Вона забирає свою сумку, папку й поспішає до дверей.

СВІТЛАНА: Робота моя вам не подобається? А самі... збюченцш!

ІРИНА: Де ви бачили збочення?

СВІТЛАНА: У шафі!

ІРИНА: У шафі? Це просто... наша знайома! Зайшла... чаю попити.

СВІТЛАНА: І здулася?

ІРИНА: Чому здулася?

СВІТЛАНА: Тому!

Світлана відкриває шафу. Звідти виходить Вікторія, що розглядає вміст сумки: батіг і наручники.

ВІКА (Ірині): Мадам, ми так не домовлялися. Я садо-мазо не обслуговую.У мене в оголошенні написано.

Світлана вихоплює із сумки здуту гумову ляльку, шпурляє її на підлогу перед Іриною.

ІРИНА (Сергію, обурено): Це що?!

СВІТЛАНА: Ваша знайома. Зайшла чаю попити.

Бере свою сумку, іде до виходу.

СЕРГІЙ: Світлано, почекайте! Це непорозуміння! Світлана йде, голосно ляснувши дверима.

ВІКА: Прикольно.

СЕРГІЙ (збирає розкидані речі назад у сумку): Ви, виходить, Віка? По-перше, ви запізнилися.

ВІКА: По-друге, я прийшла вчасно. У чотирнадцяту квартиру. І п'ять хвилин розбиралася з вашою сусідкою. Думала, що вона сваха, потім зрозуміла, що божевільна. А чому дві чотирнадцяті квартири?

СЕРГІЙ: Ця не ваша справа. Виклик скасовується.

ВІКА: Мені переодягтися?

СЕРГІЙ: Замовлення на послуги скасовується. А від вас я хочу, щоб ви пішли.

ІРИНА (розглядаючи вміст сумки, із сарказмом): Серьожа, це іграшки для малюків?

СЕРГІЙ: Ми міняємо орієнтацію.

ІРИНА: Ми?! Мене попрошу викреслити.

СЕРГІЙ: Я маю на увазі нашу компанію. Це експериментальні зразки.

Лунає дзвінок у двері.

СЕРГІЙ: Це ще хто?

ІРИНА ( до Віки): Зникніть, будь ласка, ще раз. ВІКА: Знову в шафу? Не полізу!


СЕРГІЙ: Не треба в шафу. Ось сюди!

Ірина відводить Віку в кімнату Олика. Сергій іде відкривати двері. Повертається разом з Оликом і заплаканою Світланою.

ОЛИК: Па, що ви тут улаштували? Підходжу до будинку - і бачу: стоїть в парадному, рюмсає... І не говорить, що сталося.

Ірина й Сергій переглядаються. Сергій в Олика за спиною робить Світліні знаки,

прикладає палець до губ. Олик зауважує, що Світлана дивиться йому за спину, і

обертається. Сергій припиняє жестикулювати. Але тепер Олик стоїть спиною

до Ірини, і вона благаюче дивиться на Світлану, бере її за руку.

СВІТЛАНА: Олик... Вибач. Просто я... спідницю забруднила. І засмутилася.

ОЛИК: Спідницю? Дурниця яка!

ІРИНА: Звичайно, дурниця! Відпереться!

ОЛИК: Ма, я тобі не встиг по телефону сказати. Світлану зненацька виселила

хазяйка. Я поїхав за нею, а вона - до мене. (Світлані): Підемо, покладеш речі,

переодягнешся. (Іде до своєї кімнати.)

ІРИНА й СЕРГІЙ (хором): Ні!

ОЛИК: Мама! Я ж говорив - ми будемо жити разом!

СЕРГІЙ: Олик, ми не проти! Просто... Підемо спочатку на кухню,

поснідаємо. Познайомимося як слід.

ІРИНА: Так-так! Ідем снідати!

Усі направляються на кухню, але в цей момент із кімнати Олика чується шум.

ОЛИК: Це що?

ІРИНА: Напевно, знову твоя примара. Я думала, ти звик.

ОЛИК: Він ніколи не чесався вдень.

СЕРГІЙ: А тепер чешеться. Ну його... Підемо каву пити!

Усі йдуть на кухню. Сергій іде останнім, закриває за ними двері, швидко

повертається до кімнати Олика й стукає.

СЕРГІЙ: Виходьте!

З кімнати виходить Вика.

ВІКА: Як вас?... Сергій? Ну що, Серж, чого чекаємо?... (Обіймає його.)

СЕРГІЙ (намагається розчепити її руки): Не треба!

ВІКА: Це пов'язане з вашою фізіологією?

СЕРГІЙ: Це пов'язане з моїм моральним виглядом. Син повернувся, з нареченою. Їм вас бачити не треба. Ідіть, швидше.


ВІКА (обіймаючи Сергія, млосним голосом): Добре, не сьогодні. А завтра? СЕРГІЙ: І завтра не треба.

ВІКА: Чому?

Вона жагуче цілує Сергія. Той відбивається, але потім відповідає на поцілунок. В

дверях з'являється Ірина. Вона бачить пару, що обіймається.

ІРИНА (голосно): Мерзотник!

Сергій відсторонюється від Віки.

СЕРГІЙ: Ти ж сама хотіла це побачити!

ІРИНА: Хотіла! І побачила! А тепер - геть звідси!

СЕРГІЙ: Хто? Я?!

У дверях з'являється Олик.

ОЛИК: Що сталося? (Бачить Віку.) Віка?! Привіт! Ти що тут робиш?

СЕРГІЙ: Ну, синку... Не чекав.

ІРИНА: Весь у таточка. Жах... Стриптиз відпочиває. (У дверях з'являється Світлана.)

ІРИНА й СЕРГІЙ (хором): Звідки ти її знаєш?!

ОЛИК: По університету. Вона на журфаку вчиться.

ІРИНА: На якому ще факу?

ВІКА: Я вчуся на журналістку.

ІРИНА (Виці): Вам стипендії не вистачає?

ВІКА: Так. Улаштувалася в газету, на півставки. Пишу статті. Зараз замовили, про чоловіків, які...

СЕРГІЙ (перебиває її): Які займаються нестандартним бізнесом.

ОЛИК: А-а... Зрозуміло. Я б не сказав, що татова фірма незвичайна. Іграшки. А

от мамині собачі весілля - бізнес нестандартний. Спочатку був інститут

культури, потім - загс людський, тепер - собачий...

СВІТЛАНА (дивлячись на Ірину, з натяком): Саме так - собачі весілля!

ІРИНА (Світлані, неголосно): Пробачимо один одному наші маленькі недоліки!

Відкриваються двері. На порозі - баба Оля.

БАБА ОЛЯ: Всі в зборі! А я гаманець забула. (Ірині.) Думаю - зайду тихесенько...

ОЛИК: Чому тихесенько? Баба Оля, познайомся зі Світланою.

БАБА ОЛЯ (підходить до Віки): Дуже приємно. Олик - мій внучатий племінник. А я йому, виходить... Оля.

ОЛИК: Баба Оля, ось Світлана. (Показує на Світлану.) А це - Віка.

БАБА ОЛЯ: Та сама? (Дивиться на Ірину.)

ІРИНА: Так. Та сама... яка хоче взяти у нас інтерв'ю.

БАБА ОЛЯ: А-а... Ну... Добре. Ви тут поки... а я... кави зроблю. Може, спечу

щось швидко. (Поспішає на кухню.)

ОЛИК: Ну? Що?

СЕРГІЙ: Що?

ОЛИК (Віці): Ти будеш брати інтерв'ю? Цікаво подивитися, як ти працюєш.

ІРИНА: Так! Мені теж хотілося подивитися!

З кухні лунає лемент. Олик кидається туди й виводить бабу Олю, що ледве тримається на ногах.

БАБА ОЛЯ: Я мікроволновку відкрила, а там... Кефірчик! Бездиханний!

ІРИНА (Світлані): Хто вбив нашого кота?

СВІТЛАНА: Це не я!

ІРИНА: А хто? Ви тут залишалися одна!

Сергій іде на кухню. Відразу повертається.

СЕРГІЙ: Його погодувати треба.

СВІТЛАНА: Мертвого? І він ожив?!

СЕРГІЙ: Прокинувся. Сидить біля миски, умивається.

БАБА ОЛЯ: От куди валеріанка поділася! Напився, поганець...

ВІКА (багатозначно поглянувши на Сергія): Я піду, напевно.

СЕРГІЙ: Я вас проводжу. Допоможу піймати машину.

ІРИНА: Ні, краще мене проведи. Машину він їй буде ловити... (Викидає секс-іграшки із сумки й шпурляє їх на стіл перед Сергієм): Все, все! (Кидає на підлогу здуту гумову ляльку.) Лопнуло моє терпіння. Я від тебе йду!

БАБА ОЛЯ: Іро, одумайся!

ОЛИК (Світлані): Я ж говорив - тісно не буде.

ІРИНА (Сергію, показуючи на Олика): Ось! Подивися, кого ти виростив!

СЕРГІЙ: Ні! Це я йду! Інакше я просто збожеволію!

ВІКА (бере Сергія за руку): Можна до мене. Я тут знімаю, недалеко...

СЕРГІЙ (звільняючи руку): Іро, ти сама винувата! Хто її покликав?

СВІТЛАНА: Послухайте!

ІРИНА: А ти взагалі помовч! Трудівниця тичини... Яблучко від яблуні! Батько в дім гумових бабів тягає, синок - стриптизерок!

ОЛИК (Світлані): Не звертай уваги. Вона взагалі добра, просто в неї робота собача.


БАБА ОЛЯ (Олику): Припини!

СВІТЛАНА (перекрикуючи всіх): Тихо!

Всі разом замовкають. В тиші лунає дзвінок у двері.

СВІТЛАНА: Дзвонять. Уже втретє. Я відкрию.

Світлана виходить у вітальню. Всі мовчать. Вона повертається з листком у руках. СВІТЛАНА: Телеграма. Міжнародна.

Ірина бере листок, читає вголос.

ІРИНА: «Виникли проблеми з іпотекою. Банк забирає квартиру. Телефон відключили. Збираюсь додому. Зося».

СВІТЛАНА: Це хто?

ОЛИК: Моя друга бабуся. Точніше - перша. Мамина мама. З Америки.

СЕРГІЙ (бере телеграму, перечитує): «Збираюсь додому»... Це куди?

БАБА ОЛЯ: Ось сюди! (Тупає ногою.)

ОЛИК: Приїжджає. З Америки... Це знак!

ІРИНА: Який?

ОЛИК: Грошовий!

Завіса.



следующая страница >>