shkolaw.in.ua 1

ЄВГЕН ЗАГДАНСЬКИЙ


УКРАЛИ НОВОРІЧНУ НІЧ

В кают-компанії трансгалактичного лайнера “Супер-Агата” зібра­лося вишукане товариство.

Чоловіки випромінювали еруди­цію, а жінки — чарівливість. Усе довкола сяяло, блищало, іскрило­ся… Строгі костюми мужчин цілком пасували до фантастичних убрань жінок. Новорічний стіл було на­крито скатеркою-самобранкою. Сти­ха лунала стереофонічна музика.

Стрілки величезного старовин­ного годинника наближалися до полуночі…

Аж раптом залунали чиїсь кро­ки. Безгучно заграли клавіші пар­кету. Щось клацнуло… і годинник розтанув у просторі. А за ілюміна­торами вникла ніч. Стало видно, як удень!

До каюти примчав переляканий капітан і схвильовано гукнув:

— Панове, прошу зберігати спокій і тишу. Украли ніч… Хтось поцупив новорічну ніч…

Він трохи помовчав, зловтішаю­чись з переляку цих сухопутних салаг, потім продовжував;

— На борту нашого лайнера цілком ви­падково перебувають славетні детективи… Я сподіваюсь на їхню допомогу…

Всі пасажири повернули голови на дев’я­носто градусів. Там, у барі, містер Холмс та доктор Ватсон мрійливо слухали музику і попивали каву.

Відчувши на собі всезагальну увагу, Шерлок Холмс кинув колючий погляд за борт.

— Украли новорічну ніч…— замислено, ніби сам до себе, мовив знаменитий сищик.

— Так, дорогий Холмсе, усі сподівання покладено тільки на вас. Опрацьований вами новий симультантний метод…

— Боюсь, що тут ідеться про цілу зграю… Чи не було серед викрадачів люди­ни з татуїровкою на грудях — “Наполеон п’є кухоль пива”?.. Я так і думав… Цього не могли зробити навіть люди професора Моріарті, його методи завжди були провінційні.

— Якщо я правильно засвоїв ваші уро­ки, дорогий Холмсе, нам слід було б огляну­ти ближче місце події…

— Бр-р… Любий Ватсоне, це надто просто!

— То, може, слід скерувати вашу думку в інший напрямок? Кому могла знадобити­ся новорічна ніч? Навіщо було її викрадати?


— Гм… Любий Ватсоне, ланцюжки при­чин і наслідків… Це пасувало б у дев’ятна­дцятому столітті… Тепер злочинець спочатку чинить злочин, а потім обмірковує, навіщо він це зробив. Темпи нашого століття, не всі встигають робити свою справу послідовно.

— Я не знаю, що й думати, дорогий Холмсе!

— Перше, що ми можемо визначити — на такий злочин здатна лише людина з неа­биякою силою уяви… Ви стежите за моєю думкою?

— Ще б пак! Я — сама увага.

— Отже, друге. Ви пам’ятаєте — “Укра­ли трамвай”, “Украли бомбу”, “Викрали посла”, “Вкрали Гольфстрім”… Екстраполює­мо ситуацію… Новорічну ніч могли викрас­ти… Станіслав Лем? Ні, одинакові це над силу!.. Брати Стругацькі? Дещо вірогідніше, але ж… О, та це ж зробили прихідці з кос­мосу, представники інопланетних цивілі­зацій!

— Це — геніально, мій дорогий Холмсе!

— За мною, докторе Ватсон! До Олексан­дра Казанцева! Це він спілкується з ними… До вечора ми знайдемо цю ніч, хай не буду я Шерлоком Холмсом!

Доктор Ватсон і Шерлок Холмс прожогом кинулися з кают-компанії і спустилися тра­пом у шлюпку.

В цю мить голови всіх присутніх паса­жирів повернулися ще на дев’яносто граду­сів і подивилися на Еркюля Пуаро, який ша­нобливо прощався з Агатою Крісті. Великий детектив просив свого автора не хвилювати­ся. Пообіцяв особисто взятися за цю загад­кову історію.

“Украли новорічну ніч… — подумав він, сідаючи ближче до вогню. — Дивно! А втім… Якщо трактувати ніч як час, що завжди лишається при тобі… “Шерше ля фам” — “Шукайте жінку!” — як кажуть французи? Ні, це надто просто. До того ж, яка жінка наважиться викрасти ніч і настроїти проти себе юнаків і дівчат?.. Версія відпадає”.

“Звісно, вона могла знадобитися худож­никам, — міркував собі Пуаро. — Вони могли розцупити її на свої полотна… Імпресіоніс­ти — разом з настроєм — цілком і повністю, а пуантелісти — по дрібочці, по крапочці. Ота їхня хитромудра манера малювати крап­ками до добра не доведе, бо ж загальновідо­мо, що за крапками в кінці речення криєть­ся більше, аніж у цілому рядку. Втім, зараз цей стиль не модний… Абстракціоністи? При­хильники поп-арту? Але ж і для тих, і для тих ніч — щось занадто реальне. Отже, вер­сія відпадає”.


“Стривай, але ж ніч — це насамперед час! Хто вигадав усі оті фокуси-мокуси з ча­сом? Альберт Ейнштейн? Нільс Бор? Кри­визна простору. Дискретність часу… Тут щось накльовується. Дискретність — вона ж себто і відсутність безперервності… Ніч зник­ла в проміжку між вечором і ранком… Гм, так… Час можна перетворити на енергію, енергію — на матерію… А матерію можна поцупити…”

— Еврика! — вигукнув Пуаро. — Побіжу до мадам Крісті. Це фізики жартують! Але ж усі фізики — джентльмени і вміють цінува­ти час і повернуть ніч туди, де взяли!

Славетний сищик Еркюль Пуаро дреме­нув на розшуки Агати Крісті.

І знову голови присутніх обернулися на дев’яносто градусів: дивилися на комісара Мегре.

— Вся надія на вас, дорогий Мегре, — сказав йому Жорж Сіменон. — Якщо не ви, то хто ж?!. Новорічна ніч — це російська ялинка, французьке шампанське…

Мегре припалив люльку. Кільця диму повільно спливали під стелю, вимальовуючи на ній космічні краєвиди. Думка Мегре сно­вигала в його мозку, як тигр у клітці.

“Що це — змова? Підступи Коза Ностре? Мафія? Витівки гангстерських синдикатів?.. Куди злочинці могли заховати новорічну ніч? Адже це не голка в скирті сіна!.. Може, замислили якусь величезну валютно-експорт­ну авантюру? “Злочин століття”, — тут ви­крали новорічну ніч, а над Ріо-де-Жанейро вона буде подвійної тривалості?.. За ни­нішнього економічного стану не минути… Так, на кін поставлено дуже багато! Якби пощастило знайти цю ніч — ото був би сю­жет для пана Сіменона!.. Якби пощастило…”

У Мегре аж в очах потемніло. Зовсім по­темніло, наче вночі. Зате в свідомості зблис­нув промінець надії.

— Я натрапив на слід, — сказав Мегре. — Мені в очах потемніло… Кумекаєте?.. А як­що й інші наслідуватимуть мій приклад?.. Ми знайдемо ніч і повісимо її на гвіздочок, там, де вона й була! Зараз й перевірю!

Мегре зник за дверима.

Пасажири вже неспроможні були здій­снювати обертальний рух голів, отож біль­шість з них обмежилася тим, що ще на де­в’яносто градусів повернула очі. У північно-західному кутку кают-компанії в м’якому кріслі чи то сидів, чи то лежав славетний Шарль Огюст Дюпен. Це його разом з Едгаром По цілком заслужено вважають заснов­никами детективного жанру. Викрадення но­ворічної ночі Шарль Огюст Дюпен сприйняв як особисту образу. Всі знали про маленьку слабкість цієї великої людини: він любив ніч. Він був закоханий у цю темнолику бо­гиню. Це він, Дюпен, з першими променями сонця зачиняв віконниці, запалював світиль­ники… Він умів штучно подовжити невимов­ну чарівливість ночі… А тут з-під самісінь­кого його носа поцупили ніч! Та ще яку ніч!


Його блискучий аналітичний розум, його фантастичні здібності, всі грані його неаби­якого таланту напружилися… Шарль Огюст Дюпен зосередився. Його крісло завібрувало від напруги… Вібрація охопила кают-компа­нію, салони, машинні відсіки. Вібрував увесь лайнер. Напруженість наростала…

— Я повинен знайти цю ніч! — закричав високим фальцетом Дюпен. — І це ясно, як божий день!

У цей час знову прогриміли чиїсь кроки. Двері кают-компанії відчинилися. Зайшов майор Пронін, тримаючи в руці свій зна­менитий ліхтарик.

— Я поверну вам ніч, — тихо сказав ма­йор Пронін і вимкнув ліхтарик.

Знову щось клацнуло. Годинник виплив з небуття. Почувся дзенькіт кришталю.

— З Новим роком! — одностайно вигук­нули всі славетні сищики.

Білосніжний лайнер, розтинаючи своїм детективним носом хвилі літературного та кінематографічного океанів, повним ходом ішов у новий рік.